Розділ другий

— А інші варіанти? — стривожено запитав Александер.

— Це якщо не все пройде гладенько. Якщо заводська охорона помітить щось і викличе поліцію. В цьому випадку не можна буде повертатись у Західний Берлін, бо народна поліція, яка контролює всі в’їзди до міста, легко може закрити їх наглухо. Вони будуть з шкури лізти, щоб знайти документи. Звичайно, без усякого успіху — для цього операція надто добре організована. Отже, ми вдвох будемо чекати біля південного виїзду з Потсдама. О дев’ятій ми повинні вже бути напоготові: сейф там такий, що його можна розрізати за півтори години, я бачив мікрознімки. Потім навпроти нас спиняється автомашина, ви сідаєте за кермо і рушаєте у напрямі Галле, звідки ми зараз їдемо. Це для вас буде потіха: великий «крейслер», сто тридцять п’ять сил…

— Я на такій машині ніколи не їздив, — наприклад, передачі…

— Там нема ніяких передач, автоматична коробка. Тільки дати повний газ, а потім зменшити. Педаль газу і гальмо ви ж, мабуть, знайдете.

Александер мовчав. У світлі фар виринув жовтий щит: «Беліц — Потсдам 22 км». Вирішальна мить з кожним кілометром наближалась.

— А далі що? — спитав він з удаваною байдужістю.

— Зразу ж за вашим «крейслером» ітиме друга наша машина, яка має завдання відвернути від вас можливих переслідувачів. Ця машина в Міхендорфі — ми саме до нього під’їжджаємо — зверне з шосе № 2 на захід. Там проходить автострада на Гельмштедт, і народна поліція буде, напевно, переслідувати ту машину, яка прямує до зонального кордону. Крім того, ваш «крейслер» має таку швидкість, що його ніхто не дожене. У Галле ви відпочинете й пересядете в іншу машину. Докладніше вам про все розповість ваш супутник — його звуть Кросбі. Хлопець хоч куди! Ви з ним добре порозумієтесь. Рано-вранці ви виїдете маленькою німецькою машиною на Марієнборн, там переїдете зональний кордон. Документи будуть у машині, але так добре заховані, що треба добрих півгодини повозитися, щоб їх вийняти, — якщо знаєш, де шукати. А коли не знаєш, годі й сподіватися щось знайти. Кросбі знає, він у Бремергафені розбере машину, продасть папери, покладе у схованку гроші й повернеться разом з вами назад. Оце й усе. Дитячі іграшки, еге ж?

Александер під кінець, видно, вже не слухав.

— Так, значить, це буде звичайний грабунок? — збуджено вигукнув він. — Грубий, вульгарний грабунок. Вкрадуть винахід, а я повинен буду доставити крадене в безпечне місце. Адже так?

— Ну, — незворушно відповів доктор Шерц, — я б так не висловився. Не так уже це буде грубо, як ви думаєте. В нас один із найкращих спеціалістів на весь Берлін. Крім того, на вашу долю припадає тільки участь у другому акті — це вже чисто ділова частина. Про те, що було попереду, ви нічого не знаєте. Зрозуміло? А втім, — Шерц приглушив голос так, що його було ледве чути за гудінням мотора, — якщо ви в останню мить відмовитесь нам допомагати, то ви вщент поламаєте всі наші плани і завдасте нам збитку в шістдесят тисяч доларів.

Не могло бути сумніву — це погроза. І ця погроза аж ніяк не здатна була заспокоїти Александера. У горлі в нього застряг клубок. Не довго думаючи, Александер смикнув за ручне гальмо, і машина різко спинилась на обочині дороги — аж колеса завищали по асфальту.

— В чім річ? — спитав доктор Шерц, який ніколи не втрачав самовладання.

Александер не відповів.

Доктор Шерц провів рукою по лисині. В чомусь він, видно, дав маху. В чому ж саме? Мабуть, був надто відвертий. Прикро. Тільки не нервувати: «Обережність — матір мудрості».

Настала гнітюча мовчанка.

— Слухайте, пане Шенцлін! Ми не можемо тут стояти.

— Ми звідси не поїдемо.

— Я ж вам уже казав, — почав доктор Шерц, — що ми зробимо західному світові надзвичайно цінну послугу, коли… — Він замовк, бо зрозумів, що цей трохи смішний аргумент не має сили.

— Надзвичайно добре оплачувану послугу, хочете ви сказати? — ущипливо зауважив Александер. — Це правда. Але грабунок лишається грабунком. Про ваші справи я й чути нічого не хочу.

— Ваша моральна стійкість гідна всілякої похвали, — глузливо сказав доктор Шерц, але в його голосі забриніла гостра, металічна нотка, — однак я насмілюсь звернути вашу увагу на те, що ви вже не раз порушували закон. Вперше — у Гамбурзі три з половиною роки тому; вам тоді довелось залишити службу в поліції. Я вам допоміг; але це тільки так, між іншим. Тут, у Німецькій Демократичній Республіці, ви п’ять разів допомагали нелегально переходити кордон особам, які вчинили серйозні злочини. Я можу вас коли завгодно видати властям, ви ж не можете мені зашкодити абсолютно нічим: я житель Західного Берліна, і моєї адреси ви не знаєте. Якщо ви відмовляєтесь їхати далі, я змушений просити вас вийти з машини і йти пішки. Ми впораємось і без вас. Але ви маєте всі шанси бути арештованим завтра ж.