Рей Бредбері

Кульбабове вино

— Уперше в житті бачу, щоб жінка була готова вчасно й чекала, — сказав Білл Форрестер, підходячи. — Та й сам я, — визнав він, — уперше в житті з'явився на побачення точно в призначений час.

— А це чому? — спитала міс Луміс, відхилившись на спинку плетеного крісла.

— Сам не знаю, — щиро відказав він.

— Ну гаразд. — Вона взялася наливати чай. — Почнімо з такого запитання: якої ви думки про наш світ?

— Я нічого про нього не знаю.

— Як кажуть, це вже початок мудрості. Коли людині сімнадцять років, вона знає все. Та коли вона й у двадцять сім знає все, то їй так і лишилося сімнадцять.

— Ви, певно, багато чого навчилися за стільки років.

— Така вже перевага старих людей — вони нібито знають усе на світі. Та насправді це всього лише лицедійство, маскарад, як і всяке інше лицедійство. А проміж себе ми, старизна, підморгуєм одне одному й посміхаємось: мовляв, як тобі моя маска, моє лицедійство, моя самовпевненість? Адже життя — це гра, чи не так? То хіба не добре я граю?

Обоє тихо засміялися. Білл відхилився в кріслі й уперше за багато місяців сміх його звучав природно й невимушено. Потім міс Луміс узяла свою чашку обома руками й зазирнула в неї.

— А знаєте, це добре, що ми так пізно зустрілися. Я не хотіла б познайомитися з вами в двадцять один рік, коли була ще зовсім дурнятком.

— До гарненьких дівчат двадцяти одного року підходять з іншою міркою.

— То ви гадаєте, я була гарненька? Він потішено кивнув головою.

— Та звідки вам знати? — спитала стара. — Коли бачиш дракона, який щойно зжер лебедя, то де там уявити собі того лебедя з кількох пір'їнок, що лишилися навколо драконової пащі! А це ж бо справді так, і воно перед вами, те страховидло, все в зморшках та брижах. Дракон, що поглинув білу лебідоньку. Я вже багато років її не бачу. Не можу навіть пригадати, яка вона була з себе. А проте відчуваю її. Десь там усередині вона й досі жива, та лебідонька, і пір'їнки на ній не змінилося. Ви знаєте, бувають такі ранки, весною чи восени, коли я прокидаюсь і думаю: ось зараз гайну полем до лісу й назбираю суниць! Або поплаваю в озері, або танцюватиму цілий вечір і ніч, аж до світанку! А тоді з люттю згадую: та мене ж поглинув цей старезний потворний дракон! Я наче принцеса в заваленій вежі, звідки немає виходу, і лишається тільки чекати чарівного принца.

— Вам слід би книжки писати.

— Мій любий юначе, а я й писала. Що було робити іншого старій діві? До тридцяти років у мене вітер у голові гуляв, тільки й думала про втіхи та розваги, аж поки єдиному чоловікові, до якого мені було справді небайдуже, набридло чекати і він одружився з іншою. І тоді, озлившись на себе, що не пішла за нього, коли випадала щаслива нагода, я вирішила: так тобі, дурній, і треба! І подалася в мандри. Мої валізи вкрилися розмаїтими наклейками. Я побувала в Парижі, у Відні, у Лондоні, скрізь сама-одна і кінець кінцем дійшла висновку, що все це не набагато краще, ніж бути самій-од-ній у Грінтауні, штат Іллінойс. Річ-бо не в тому, де ти є, а в тому, що ти сама. Хоч, звісно, так ти маєш задосить часу думати, поліпшувати свої манери, вигострювати мову. Та іноді я лювлю себе на думці, що радо віддала б і дотепність, і вміння зробити гарний реверанс за те, щоб хтось приїхав до мене погостювати на кінець тижня та й лишився б років на тридцять.

Вони знов узялися до чаю.

— Ач який приплив жалю до власної персони, — добродушно мовила міс Луміс. — А тепер розкажіть мені трохи про себе. Вам тридцять один рік, і ви досі не одружені?

— Я можу пояснити це так, — сказав Білл. — Надто рідко трапляються жінки, що чинять, думають і говорять, як ви.

— Отакої! — поважно заперечила вона. — Та де ж би то молодим жінкам говорити так, як я! Це приходить з віком. По-перше, вони ще зовсім юні. А по-друге, коли чоловік помічає, що жінка має в голові сякі-такі мізки, він звичайно мерщій дає ходу. Певно, вам не раз траплялися розумні жінки, але вони вміло ховали від вас свій розум. Щоб знайти рідкісну комаху, треба добре пошукати. Позазирати в темні щілини.

Вони знову засміялися.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 78. Приємного читання.