Розділ «Рей Бредбері»

Кульбабове вино

— Ох ти ж! — озвався Чарлі. — Чудова історія, полковнику. А тепер, може, про Індіанця Білла?

— Про Індіанця Білла?

— Про те, як ви були з ним у прерії, давно-давно, у тисяча вісімсот сімдесят п'ятому році.

— Індіанець Білл… — Полковник занурився у темряву минулого. — Вісімсот сімдесят п'ятий рік… Атож, я й Індіанець Білл на узгірку посеред прерії, чекаємо. «Цсс! — каже мені Індіанець Білл. — Слухай». А прерія — наче величезна сцена, і все напоготові до початку грози. Ось загриміло. Ще негучно. Знов загриміло. Вже гучніше. А над усією прерією, скільки сягає око, — величезна й лиховісна руда хмара, повна чорних блискавиць, нависла над самою землею, миль п'ятдесят завширшки, миль п'ятдесят завдовжки, з милю заввишки і не більш як на дюйм від землі. «О боже! — волаю я на тому своєму узгірку. — О боже!» Земля гупає, мов знавісніле серце, атож, хлопці, мов серце, охоплене жахом. Я весь трушуся, ось-ось розсиплюся на кістки. Земля двигтить: торох! торох! бам! Громовиця. Тепер мало хто так каже — громовиця. О, як вона гримотіла, та страшна громовиця, як перекочувалась узгірками й видолинками, і як усе довкола вкрила та руда хмара, так що нічого іншого й видно не було! «Онде вони!» — вигукнув Індіанець Білл. А хмара та була суцільна курява! Не пара, не дощ, ні — курява, зметена з усієї прерії, з пересохлої порохнявої трави, і була вона як найдрібніше борошно, як квітковий пилок, і аж яскріла проти сонця, бо на той час і сонце прозирнуло в небі. І тоді я знов як закричу! Чому? А тому, що серед тієї пекельної куряви раптом наче завіса відхилилась, і тут я побачив їх, богом присягаюся! Побачив велике військо прадавньої прерії — бізонів і буйволів!..

Полковник надовго змовк, потім озвався знову.

— Голови — наче кулаки велета негра, тулуби — наче паровози! Двадцять, п'ятдесят, двісті тисяч величезних чавунних снарядів, що вихопились із гарматних жерл десь на заході, збилися з дороги й тепер летіли чимдуж, з палючими, як жар, очима, здіймаючи снопи вогненних іскор і гримко тупочучи, летіли світ за очі!..

Зметнулася до неба курява, і в коротку мить просвітку я побачив ціле море горбатих карків та розмаяних грив, і ті чорні волохаті хвилі то здіймалися, то опадали… «Стріляй! — гукає мені Індіанець Білл. — Стріляй!» Я зводжу курок і прицілююсь. «Стріляй же!» — кричить він. А я стою, почуваючи себе правицею божою, дивлюсь, як шалено мчить повз мене вся та люта сила, все мчить та мчить, мов темна ніч серед дня, мов чорна й лискуча, довжелезна й сумна безконечна похоронна процесія, а не можна ж стріляти в похоронну процесію, правда ж, хлопці, не можна? І мені хотілося тоді тільки одного: щоб курява знов осіла й сховала від мене ті чорні образи фатальної долі, що товклися й колотилися в дикому сум'ятті. І курява таки осіла, хлопці. Її руда хмара вкрила весь той мільйон копит, що зняли таку страхітливу громовицю й бурю. Я Почув, як Індіанець Білл вилаявся і вдарив мене по руці. Але я був радий, що не зачепив тієї хмари чи сили, яка в ній була, не зачепив ані дрібкою свинцю. Мною володіло єдине бажання: стояти отак і дивитись, як сам час поминає мене на величезних колісницях під покровом бурі, збитої бізонами, і разом з ними спливає у вічність.

Година, три, шість годин минуло, поки та буря перейшла за обрій, до людей не таких добрих, як я. Індіанець Білл тим часом зник, і я лишився один, оглушений і приголомшений. Сам не свій я подався геть, добрів до якогось містечка за сотню миль на південь, та навіть і там не чув людських голосів і радий був, що не чую. Мені хотілося зберегти в пам'яті гук тієї громовиці. Я й тепер часом чую його, літніми надвечір'ями, як оце сьогодні, коли над озером збирається на дощ… той страхітливий дивовижний гук… добре б і вам колись його почути…

Тьмаве світло просотувалося крізь полковників великий ніс, і він скидався на білу порцелянову чашку, в яку налито дуже ріденького й ледь теплого чаю.

— Він що — заснув? — спитав зрештою Дуглас.

— Ні, - відказав Чарлі. — Просто перезаряджає свої батареї.

Полковник Фрійлі дихав часто й уривчасто, неначе перед тим довго біг. Нарешті він розплющив очі.

— Слухаю вас, сер! — захоплено мовив Чарлі.

— А, Чарлі, привіт! — І полковник здивовано всміхнувся до двох інших хлопців.

— Це Дуг, а оце Джон, — пояснив Чарлі.

— Здорові були, хлопці. Хлопці привіталися.

— А де ж… — знов почав був Дуглас.

— Ну й дурень же ти! — Чарлі ляснув Дугласа по руці. Тоді обернувся до полковника. — То ви казали, сер…

— Я щось казав? — пробурмотів старий.

— Хай розповість про Громадянську війну[8],- тихенько підказав Джон Хафф. — Він її пам'ятає?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 43. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи