Пропливли у своїй Зеленій машині дві старі жінки, зарявкав гумовий сигнал, вітально здійнялися білі руки, неначе замахали крилами голуби. Та ось машина вже поринула в зелену глибочінь лужка, і тільки білі руки ще махали Дугласові, аж поки над ними зімкнулася густа трава…
Міс Ферн! Міс Роберта!
Цок… Цок…
І раптом з вікна в будинку навпроти висунувся полковник Фрійлі з обличчям у вигляді годинникового циферблата, і по вулиці завихорилась курява з-під копит буйволів. Полковник Фрійлі хитнувся, щось у ньому заторохтіло, нижня щелепа відвалилась, і замість язика з рота вигулькнула годинникова пружина й захилиталася в повітрі. Він упав на підвіконня, мов ганчір'яна лялька, та одна рука все махала Дугласові…
Проїхав містер Ауфмен у якійсь чудній яскравій машині, схожій і на трамвай, і на зелений електромобіль, що сліпила очі, як сонце, й тягла за собою пишний шлейф диму.
— Містере Ауфмен, то ви все-таки винайшли її? — закричав Дуглас. — Збудували кінець кінцем Машину щастя?
І раптом він побачив, що машина не має дна. Містер Ауфмен біг вулицею, а вся та неймовірна споруда трималась у нього на плечах.
— Щастя, Дуг, ось тобі щастя! — І він зник з очей так само, як зникли перед тим трамвай, Джон Хафф і дві старі жінки з голубинокрилими руками.
Згори; з даху, долинув дрібний стукіт, Тук-тук-тук, Пауза. Тук-тук-тук. Цвях і молоток. Молоток і цвях, Щебіт птахів. І старечий жіночий голос, тремтливий, але ще бадьорий:
— Ми зберемось біля річки… річки… річки… Ми зберемось біля річки,
Що тече повз божий трон…
— Бабусю! Прабабусю!
Тук — тихенько — тук. Тук — тихенько — тук,
— …річки… річки…
І ось уже тільки птахи перебирають по покрівлі тоненькими лапками. Цок-цок. Черк. Цвірінь. Цвірінь. Тихенько, ледь чутно.
— …річки…
Дуглас глибоко вдихнув, ураз швидко видихнув і заплакав уголос.
Він не чув, як у кімнату вбігла мати.
На його безживну руку дрібкою гарячого попелу з сигарети впала муха, задзижчала, мов обпечена, й шугнула геть.
Четверта година пополудні. Бруківка всіяна здохлими мухами. У будах пріють мокрі в своїх кудлах собаки. Під деревами туляться куці тіні. Крамниці на Головній вулиці зачинено, двері замкнено. На березі озера ні душі. Тисячі людей позалазили аж по шию в теплу воду — все ж якась полегкість. Чверть на п'яту. По цегляній бруківці посувається фургон лахмітника, містер Джонас співає на козлах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 120. Приємного читання.
TextBook