— Навіть якщо він спить, — не вгавав містер Джонас, — я однаково хотів би сказати йому дещо. Часом те, що почуєш уві сні, ще й більше важить, його краще чути, і воно доходить до глибини душі.
— Пробачте, містере Джонас, я просто не можу так ризикувати. — Місіс Сполдінг узялася за ручку дверей і не пускала її. — Але все одно дякую вам за те, що прийшли. Дякую.
— Еге ж, мем, — мовив містер Джонас.
Але не зрушив з місця. Стояв і дивився вгору, на Дугласове вікно.
Місіс Сполдінг зайшла в дім і зачинила за собою двері.
Нагорі в своєму ліжку сипло дихав Дуглас. Звук був такий, наче хтось то витягав із піхов, то вкладав назад гострого ножа.
О восьмій годині приїхав лікар і, виходячи з дому, знову хитав головою. Він був без піджака, у попущеній краватці, і вигляд мав такий, ніби за один той день схуд фунтів на тридцять.
О дев'ятій Том, мати й батько поставили надворі під яблунею складане ліжко, знесли Дугласа вниз і поклали спати просто неба: мовляв, якщо повіє бодай найменший вітрець, сюди він долине швидше, ніж у задушну кімнату нагорі. До одинадцятої вони раз по раз виходили до хворого, а тоді поставили будильник на третю годину ночі, щоб устати й наколоти свіжого льоду, і пішли спати.
Нарешті в домі стало темно й тихо, всі поснули.
О пів на першу повіки в Дугласа здригнулися. Зійшов місяць.
І десь далеко хтось заспівав.
Тужний високий голос то підносився, то завмирав у чистому й мелодійному співі. Слів було не розібрати.
Місяць піднявся над краєм озера, подивився на місто Грінтаун у штаті Іллінойс, побачив його як на долоні й немовби виставив на огляд — з усіма його будинками, всіма деревами, всіма наділеними предковічною пам'яттю собаками, що неспокійно стеналися, дивлячись свої нехитрі сни.
І, здавалося, чим вище підбивався місяць, тим ближчим, гучнішим і дзвінкішим ставав голос співака.
І Дуглас у гарячковому забутті засовався на ліжку й глибоко зітхнув.
Може, це було за годину до того, як місяць затопив своїм промінням цілий світ, а може, й раніше. Але таємничий голос усе наближався, і тепер разом з ним стало чути щось ніби калатання серця — а насправді то був стукіт кінських копит по цегляній бруківці, приглушений гарячим рясним листям дерев.
Чути було й ще один звук: час від часу щось тихенько, чи то квилило, чи то вищало, наче десь там відчинялися й зачинялися двері. То порипував старий фургон.
І ось на залитій місячним світлом вулиці показався кінь, що тяг за собою фургон, а на високих козлах звично похитувалась худа постать містера Джонаса. Він був у капелюсі, так ніби й тепер пекло літне сонце, і зрідка перебирав руками віжки, що струміли в повітрі над спиною коня, мов тихий потічок. Фургон ледь-ледь посувався вулицею, містер Джонас співав, і Дуглас уві сні неначе затамував подих і прислухався.
— Повітря, повітря… Кому повітря?.. Чисте, мов сльозинка, прохолодне, мов крижинка… Повітря з квітневих Лугів, з осінніх садів, з Антільських островів… Свіже, духмяне, чисте, прозоре, з-за гір і з-за моря… В пляшку налите, корком закрите… Раз купиш і знов прибіжиш… Дихай не хочу — і все те за гріш!
З останніми словами фургон зупинився біля бровки тротуару. І ось уже на подвір'ї тінню став чоловік, тримаючи в руках дві зелені пляшки, що зблискували в темряві, як котячі очі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Кульбабове вино» автора Рей Дуґлас Бредбері на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Рей Бредбері“ на сторінці 123. Приємного читання.
TextBook