Розділ «Ми різні, але…»

Я почав розповідати. Вона була рада слухати що завгодно про нашу велику країну, і в розмові я згадував усе, що спадало на думку. Спочатку загальні відомості, далі — культура, живопис, політика, потім — етикет і звички. Вона ловила кожне моє слово. Щоб пояснити, що таке манікюр, мені довелося взяти її руку в свою — яка то була маленька, ніжна, тепла ручка! — але вона того наче й не помітила.

Час промайнув напрочуд швидко, і тому саме цієї щасливої миті пролунав звук гонга. Поруч з нами стояв стюард, тримаючи гонг у руці, і бив у нього молоточком. В його очах, схожих на очі гончака, світилося співчуття. Час іти вечеряти.

Цього разу, коли я проходив повз каюту капітана, двері знов несподівано розчахнулися, і він вискочив, мов чортеня з коробки.

— Я спостерігаю за вами й цієї жінкою, — прошипів він.

— Облишмо ревнощі, капітане. Ви ж не цікавитесь жінками.

— Не дуріть мене. Ніяка вона не арабка, якщо скинула чадру й роздягнулася. А як вона розмовляє. Спочатку й двох слів не могла зв’язати по-англійськи, а потім зненацька почала чудово розмовляти, та ще й з північно-американським акцентом.

— Але ж я не можу погано ставитись до дівчини тільки тому, що в неї гарний слух.

— Вона шпигунка! Ось хто вона.

— У вас багата уява, капітане. Занадто багата.

Але чи так уже він і помилявся? Поки я голився, користуючись тоненькою цівкою теплуватої іржавої води, ця думка не давала мені спокою. Так, зараз Таму добре знає англійську, набагато краще, ніж навіть учора. Здібна дівчина, от і все. І нічого такого тут немає.

Після вечері ми з Таму всілися в кутку їдальні на стільці з пошарпаною шкіряною оббивкою, і вона поринула в читання. Священик зник не вклонившись, мабуть, неправильно витлумачив вручення Корану. Я ж узявся до журналу з кросвордом. По всьому було видно, що продовження нашої розмови Таму не цікавило.

— Фріт… фрат… — бурмотів я.

— Що там? — озвалася Таму.

— Тип рослин. Десять літер. Починається з «фр».

— Фреатофіти. Ботанічний термін; рослини, що існують за рахунок грунтових вод.

Підходило. Вона не помилилася. Те, що вона сказала, було схоже на визначення зі словника. Справді, це мало вигляд, наче вона просто зачитала це визначення. Як і того разу зі словом «підсмажуватися». Чи не тому вона так швидко опанувала мову? Завчила напам’ять словник. Я знав, що Таму здібна, але настільки?.. Крадькома зиркнув на неї, та вона не відривала очей від свого журналу без обкладинки.

— Так, здається підходить, — сказав я. — А ось, дев’ятнадцять по вертикалі, починається з «у», одинадцять літер. Рада в англо-саксонських королівствах.

— Уїтенагемот.

Присягаюся, вона сказала це, не відриваючись від журналу. У мене спітніло чоло. Я навіть і не чув ніколи про той уїтенагемот, але саме це слово підійшло. Що воно за дівчина? Невже в неї фотографічна пам’ять, і вона запам’ятовує все прочитане? Може, вона шпигунка? Нісенітниця. Я починав розмірковувати так само, як капітан. Пам’ять — це одне, розум — інше. Я нашкрябав кілька цифр на полях сторінки.

— А ось іще цікава загадка. Дев’яносто два мисливці йдуть на полювання і кожний приносить чотириста тридцять качок. Скільки качок вполювали усі мисливці разом? На роздуми дається…