Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— Тоді пощо ти це робиш? — зойкнув у розпачі Живчик. — Пощо?

— Бо я темнолесник, — ревнула тварюка і лиховісно розреготалась. — Я брехун, шахрай, облесник і дурисвіт. Усі мої гарні слова і фантастичні обіцянки дірки від бублика не варті. Я чигаю на всіх тих, хто збочує з дороги. Я заманюю їх до Світокраю. І скараскуюся їх!

Темнолесникова лапа розціпилася. Живчик закричав із жаху. Він падав. Він летів усе нижче й нижче попід кручею Світокраю, у бездонні глибини мороку, розверстого під ним.

Розділ чотирнадцятий

За Темнолісом

Живчик летів у порожнечі, в голові безупинно гуло.

Рвачкий вітер роздимав одяг і забивав подих. Він кружляв у повітрі. А в голові все гули жорстокі темнолесникові слова: «Ти — ніщо. Ніщо!»

— Неправда! — заволав Живчик.

Невиразною розпливчастою плямою, достоту наче хтось розмазав фарбу, промайнула скеля. Оці всі муки. Численні випробування та знегоди. Оцей весь час він думав, що покіль живе, не дійде до краю Темнолісу. Знайти свого давно втраченого батька тільки на те, щоб знову втратити його, а потім, і це найгірше, дізнатися, що ця вся подорож — тільки частина жорстокої заплутаної гри, яку вів проти нього зрадливий темнолесник. Це несправедливо, страшенно несправедливо.

На очі Живчикові навернулися сльози.

— Я не ніщо. Не ніщо! — закричав він.

Живчик падав усе нижче й нижче, туди, де клубочився туман. Невже йому доведеться падати так довіку? Живчик щосили замружив очі.

— Ти брехун! — загорлав Живчик, скидаючи очима вгору, до краю крутого урвища.

— Брехун, брехун…ун, — відбилися від скелі його слова.

Так, думав Живчик, темнолесник виявився брехуном. Він усе йому вибрехав. Геть усе!

— Я — щось! — загорлав у порожнечу Живчик. — Я хтось. Я Живчик, який збочив зі стежки і помандрував за Темноліс. Я — це я — я-я-я!

Живчик знову розплющив очі. Щось змінилося. Він уже не падав, він летів високо над Світокраєм, то зникаючи у хмарах, то виринаючи з них.

— Я вже мертвий? — поцікавився він уголос.

— Не мертвий, — відповів знайомий голос. — Таких мертвих ще треба пошукати! Тобі ще знаєш скільки належить пройти?

— Помагай-біда! — зрадів Живчик.