Розділ «ШУМОГАСНИК ФЕНТОНА»

– Не знаю. Адже я доброволець. А взагалі я не курю.

– Оце так!.. – тільки й зміг промимрити я, а тоді пригадав, з чого почалася наша розмова. – Ви сказали, – вів я далі, й досі відчуваючи легкий дзвін у лівому вусі, – ніби існує спосіб примусити Берта мовчати. Хотілося б знати, як саме, якщо це тільки не метафора.

– Я саме думав, – відповів Гаррі, пихкаючи люлькою, – про шумопоглинач бідолашного Фентона. Сумна історія, втім, як на мене, досить повчальна для всіх нас. Хто знає, можливо, колись хтось удосконалить цей пристрій і заслужить благословення людства.

Чмок, буль, буль, хлюп…

– Ну, то розкажіть. Коли це трапилось?

Він зітхнув.

– Шкода, що я все це пригадав… Утім, якщо ви наполягаєте, і, звичайно, за умови, що історія не вийде за межі цього закладу.

– Ну-у, певна річ.

– Руперт Фентон був одним із асистентів у нашій лабораторії. Розумака, тямився на механіці, а от теорію знав слабкувато. У вільний час він завжди конструював різні штуковини. Як правило, задуми були добрі, але винаходи майже ніколи не працювали. Однак це аж ніяк не розхолоджувало його: гадаю, Фентон мав себе за сучасного Едісона й вірив, що йому поталанить якось пристосувати до діла радіолампи та інші дрібниці, які валялися скрізь у лабораторії. Оскільки ця метушня не заважала Фентоновій роботі, ніхто йому не перешкоджав, а асистенти-фізики навіть підбадьорювали, адже будь-який прояв ентузіазму несе в собі свіжину. Однак ніхто й не сподівався від Фентона чогось особливого, оскільки, здається мені, навряд чи він міг би визначити, чому дорівнює сума х + у.

– Невже був такий неук? – здивувався хтось.

– Можливо, я дещо перебільшую, скажімо, ху + х. В усякому разі, він мав суто практичні знання, – розумієте, робив ставку на приблизні підрахунки. Запропонуйте йому електричну схему будь-якої складності – й він зробить вам пристрій. Але якщо це буде щось дійсно просте, скажімо телевізор, то не збагне нічого. Ситуація ускладнювалась тим, що Фентон не усвідомлював власної обмеженості. В цьому крилася, як ви пізніше пересвідчитесь, головна небезпека. Гадаю, ідея народилася в нього, коли він спостерігав акустичні експерименти студентів, які мають відзнаку з фізики. Я думаю, ви знаєте, в чому полягає суть явища інтерференції.

– Звичайно, – відповів я.

– Ні! – гукнув один із шахістів, який облишив гру (мабуть, тому, що програвав). – Я не знаю.

Гаррі зміряв його таким поглядом, наче перед ним була істота, що не мала права в суспільстві, яке винайшло пеніцилін.

– У такому разі, – процідив він холодно, – треба дещо прояснити… – Помахом руки Гаррі відхилив наші обурені протести. – Ні, я наполягаю. Ті, хто не розбирається в цих явищах, потребують пояснення. Варто було лише розтлумачити теорію й бідоласі Фентону, поки ще він мав час…

Гаррі зиркнув на збентеженого шахіста й почав:

– Не знаю, чи доводилось вам міркувати над природою звуку. Слід відзначити, звук складається із серії хвиль, що розповсюджуються в атмосфері. Втім, вони не мають нічого спільного з морськими хвилями, зовсім ні! Морські хвилі – це рух угору і вниз. А звукові хвилі являють собою послідовне стискання і рарефакцію[8].

– Раре – що?

– Рарефакцію.

– Ви маєте на увазі рарефікацію[9]?