Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

Ендрю Халлідей — єдиний, хто нічим не зайнятий. Перші видання більше не хвилюють його, як і молоді офіціанти в тісних чорних брюках. Масло і вода тепер для нього все одно, що вітер і повітря. Він спить безпробудним сном у калюжі застиглої крові, приваблюючи мух.

19

Одинадцята година. У місті вісімдесят градусів[113], і радіо повідомляє, що ртутний стовпчик підніметься до дев’яноста, перш ніж спека почне спадати. Ось воно, глобальне потепління, кажуть одне одному люди.

Морріс двічі проїжджає повз Залу відпочинку на Березовій вулиці і з задоволенням (хоч і не надто здивувавшись) зазначає, що він, як завжди, позбавлений будь-яких ознак життя, звичайна порожня цегляна коробка, яка смажиться на сонці. Ні поліції, ні машин охорони, навіть ворона полетіла туди, де прохолодніше. Він об’їжджає квартал і бачить, що перед його старим будинком стоїть маленький охайний «Форд Фокус». Містер або місіс Сауберс сьогодні рано з роботи. Дідько, а може, й обидва. Але Морріса це не стосується. Він їде назад до Залу, цього разу повертає, об’їжджає його і ставить машину на місці, яке вже починає називати своїм.

Він упевнений, що за ним ніхто не спостерігає, але все одно краще поквапитися. Він підносить сумки до зламаного вікна й кидає їх у підвал на підлогу. Вони падають із глухим лясканням, піднявши дві хмарки пилу. Він швидко озирається і, лежачи на животі, ногами вперед протискується у вікно.

Його накриває хвилею запаморочення, коли він робить перший ковток холодного спертого повітря. Він злегка погойдується й розставляє руки для рівноваги. «Це все через спеку, — думає він. — Ти був дуже зайнятий, щоб це помітити, але ти весь змокнув від поту. До того ж ти не снідав».

Обидва твердження вірні, але головне пояснення простіше й очевидніше: він вже не такий молодий, і з того часу, як він займався фізичною працею у фарбувальні, минули роки. Треба дати собі віддихатися. Посидіти на печі або на якійсь коробці з написом «КУХОННЕ ПРИЛАДДЯ», он їх тут скільки. Морріс сидить на одній із коробок і чекає, коли перестане калатати серце й пройде запаморочення. Потім розстібає сумку, дістає маленький автоматичний пістолет Енді, засовує його за пояс на спині й накриває зверху сорочкою. Він бере сто доларів з Ендіних грошей на непередбачені витрати, решту залишає на потім. Він повернеться сюди ввечері, може, навіть проведе тут ніч. Це в деякому сенсі залежить від пацана, який украв його записники, і від тих заходів, які Моррісу доведеться вжити, аби їх повернути.

«Щоб ти знав, членосмоче, я ладен на все, — думає він. — Геть на все».

Але зараз час іти. Коли був молодим, він би на раз підтягнувся й виліз крізь вікно, але не зараз. Морріс підтягує один з ящиків із кухонним приладдям — напрочуд важкий, напевно, усередині якісь старі поламані залізяки — і використовує його як сходинку. За п’ять хвилин він уже їде до «Рідкісних видань Ендрю Халлідея», де він поставить машину свого давнього приятеля на парковку свого давнього приятеля, після чого проведе залишки дня, насолоджуючись кондиційонованим повітрям, очікуючи на прибуття юного злодія.

Чим не справжній Джеймс Гокінс.

20

Чверть на третю.

Ходжес, Холлі та Джером рухаються в напрямку до місць свого розташування навколо Нортфілдської середньої школи: Ходжес біля фасаду, Джером на розі Вестфілд-стрит, Холлі за шкільним актовим залом на Гарнер-стрит. Зайнявши місця, вони повідомлять Ходжесу.

Тим часом у книгарні на Лейсмейкер-лейн Морріс поправляє краватку, перевертає табличку із «ЗАЧИНЕНО» на «ВІДЧИНЕНО» і відмикає двері. Він повертається за стійку й сідає. Якщо якийсь покупець зайде підібрати книгу — що аж надто малоймовірно о цій «мертвій» годині, але можливо, — він із задоволенням допоможе. Якщо, коли прийде хлопчисько, у магазині буде відвідувач, він щось вигадає. Зімпровізує. Серце його стукає прискорено, але руки спокійні. Тремтіння минулося. Я — вовк, каже він собі. Якщо знадобиться, я вкушу.

У Піта урок творчого письма. Текст — «Елементи стилю» Странка й Вайта[114], і сьогодні вони розглядають усім відоме Правило 13: Уникайте непотрібних слів. Їм було задано твір Гемінґвея «Вбивці», і зараз він спричинив жваве обговорення. Багато слів сказано про те, як Гемінґвей уникає непотрібних слів, але Піт їх майже не чує. Він раз у раз поглядає на годинник, стрілки якого неухильно наближаються до призначеної зустрічі з Ендрю Халлідеєм. Знову й знову він повторює про себе сценарій.

О двадцять п’ять хвилин на третю починає вібрувати телефон, що лежить у кишені штанів. Піт дістає його й дивиться на екран.

Мама: Після школи одразу повертайся додому, нам треба поговорити.

Шлунок його стискається, серце зривається на галоп. Можливо, ідеться просто про якесь доручення, але Піт в це не вірить. «Нам треба поговорити» маминою мовою означає «Х’юстон, у нас проблема»[115]. Можливо, це пов’язано з грошима, він навіть майже впевнений, що це пов’язане з грошима, бо біда не приходить сама. Якщо він не помиляється, це означає, що Тіна випустила кота з мішка.

Ну й добре. Якщо це так, ну й добре. Він повернеться додому, і вони поговорять, але спочатку потрібно розібратися з Халлідеєм. Батьки не винні, що він ускочив у таку халепу, і він не збирається перекладати провину на них. Але й себе він не звинувачує. Він вчинив так, як повинен був. Якщо Халлідей відмовиться від його умов, якщо він зателефонує в поліцію всупереч доводам Піта, тоді що менше знатимуть батьки, то краще. Він не хоче, щоб їх зробили співучасниками або чимось подібним.

У нього виникає думка вимкнути телефон, але він вирішує цього не робити. Якщо мама — або Тіна — захочуть що-небудь ще йому написати, про це краще знати. Піт дивиться на годинник — за двадцять хвилин третя. Ось-ось пролунає дзвінок, і він вийде зі школи.