Розділ «Частина 3 Пітер і вовк»

— Суд о десятій. Напад.

— Так, дійсно. Хлопець, який своєму шурину наваляв. Белсон Бритоголовий Боєць.

— Давати людям прізвиська недобре, — зауважує Холлі.

Імовірно, це так, але суд — справа не з приємних, і необхідність іти туди сьогодні особливо обтяжлива, нехай навіть засідання триватиме не більше години, якщо, звичайно, суддя Віггінс не змінилася з того часу, коли Ходжес ходив у поліцейських. Піт Гантлі називав її Бренда Віггінс ФедЕкс[103], оскільки вона завжди відзначалася винятковою пунктуальністю.

Бритоголовий Боєць — це Джеймс Белсон, чий портрет, імовірно, мав бути ілюстрацією до статті «білий непотріб»[104] у словнику. Він живе в районі Еджмонт-авеню, який іноді називають Край Дикунів. За умовами контракту з одним міським автомагазином Ходжесові довелося зайнятися розшуком «Акури Ем-Ді-Ікс»[105] Белсон, внески за яку Белсон припинив виплачувати кілька місяців тому. Коли Ходжес прибув до напіврозваленого будинку Белсона, ні самого Белсона, ні машини там не виявилося. Місіс Белсон — дамочка, яка виглядала, як кінь, на якому довго скакали й поставили в стайню, не почистивши, — повідомила йому, що «Акуру» украв її брат Гові. Вона дала йому його адресу, теж у Краю Дикунів.

«Я Гові не люблю, — сказала вона Ходжесу, — але вам би краще поквапитись, поки Джиммі його не вбив. Коли Джиммі божеволіє, він не вірить у слова, одразу починає бити».

Коли Ходжес приїхав, Джеймс Белсон дійсно був зайнятий побиттям Гові. Справу свою він робив держаком граблів, лиса голова виблискувала потом на сонці. Шурин Белсона лежав на порослій травою під’їзній доріжці біля заднього бампера «Акури», безуспішно намагаючись хвицнути ногою Белсона й захистити закривавлене обличчя та зламаний ніс руками. Ходжес устав позаду Белсона й заспокоїв його Веселим Ляпанцем. До полудня «Акура» повернулася на стоянку магазину, і Белсону Бритоголовому Бійцеві тепер доводиться відповідати за напад із застосуванням фізичної сили.

— Його адвокат спробує виставити тебе поганим хлопцем, — говорить Холлі. — Він запитає, як ти нейтралізував містера Белсона. Будь готовий до цього, Білле.

— Я тебе благаю, — утомлено вимовляє Ходжес. — Я просто стукнув його один раз, щоб він не вбив свого шурина, от і все. Застосував допустиму силу й здійснив затримання.

— Але ти використовував зброю. Якщо конкретно, шкарпетку, наповнену металевими кульками.

— Так, але Белсон цього не знає. Він стояв до мене спиною. А інший хлопець був майже непритомний.

— Добре… — Але вигляд у неї стривожений, а зуби все покусують те місце, яке вона прикусила в розмові з Тіною. — Просто я не хочу, щоб у тебе були неприємності. Обіцяй, що будеш стримуватися. Обіцяй, що не станеш кричати, розмахувати руками або…

— Холлі. — Він бере її за плечі. Ніжно. — Вийди на вулицю. Викури сигарету. Заспокойся. Усе буде добре й сьогодні вранці в суді, і вдень з Пітом Сауберсом.

Вона підводить на нього широко розкриті очі.

— Обіцяєш?

— Так.

— Гаразд. Я тільки півсигаретки викурю. — Вона прямує до дверей, на ходу розкриваючи сумочку. — Сьогодні буде вельми напружений день.

— Так, напевно. Поки ти не пішла, ще дещо.

Вона повертається й запитливо дивиться на нього.

— Тобі треба посміхатися частіше. Ти дуже гарна, коли посміхаєшся.