Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

— Ні, — каже Ходжес.

Механік бере півсотні.

— Я маю підігнати для нього он той «Навігатор». Саме туди, де ви припаркувалися. Я лише тому вас і потурбував.

Подумавши, Ходжес вирішує, що це не така вже й погана ідея.

— То ж чому б вам не зробити це? Поставте його поряд із моєю машиною, а потім хвилин на п’ятнадцять займіться якоюсь іншою справою.

— Авжеж, в ангарі «А» завжди справ вистачає, — погоджується людина в комбінезоні. — Гей, а ствола у вас випадково при собі немає?

— Ні.

— А в того хлопця в «КінгЕйрі»?

— Він теж без зброї. — Скоріш за все так і є, але якщо раптом станеться неймовірне, і у Меддена таки буде при собі зброя, вона, мабуть, лежатиме в сумці. А навіть якщо і в кишені, у нього не буде шансу її дістати, а тим паче скористатися. Ходжес сподівається, що ніколи не втомиться від веселощів, але в нього немає навіть найменшого бажання вляпатися в лайно, подібне до перестрілки біля кораля О-Кей[47].

Він чує розмірене, наростаюче гудіння пропелерів «КінгЕйра», який підрулює до будівлі.

— Підганяйте «Навігатор». А потім…

— Так, так, ангар «А». Щасти.

Ходжес вдячно киває.

— Доброго дня вам, сер.

6

Ходжес стоїть ліворуч від дверей, запхнувши праву руку до кишені спортивної куртки, насолоджуючись прохолодою тіні й ароматним літнім повітрям. Серце його б’ється трішки швидше, ніж зазвичай, але це нічого. Так і має бути. Олівер Медден із тих злодіїв, які грабують із комп’ютером, а не з пістолетом (Холлі виявила, що в цього товариського мазефакера вісім акаунтів на «Фейсбуці» під різними іменами), але не можна втрачати пильність. Це вірний шлях нажити собі неприємності. Ходжес слухає, як Медден заглушає мотори «КінгЕйра», і уявляє, як він заходить до терміналу цього маленького, майже непомітного ОНО. Ні, не просто заходить, а викроковує. З підскоком у ході. Підходить до стійки домовитися, аби його цінний турбогвинтовий літак помістили до ангара. І заправили? Можливо, не сьогодні. У нього плани в цьому місті. Цього тижня він купує ліцензії казино. Або так він гадає.

Під’їжджає «Навігатор», блимаючи хромом на сонці, на гангстерському тонованому склі відбивається фасад будівлі… і сам Ходжес. Погано! Він тишком відступає подалі ліворуч. Людина в комбінезоні виходить і, махнувши Ходжесу, прямує до ангара «А».

Ходжес чекає, розмірковуючи, чого може бажати Барбара, такого, що може бути досить важливим для симпатичної дівчинки з купою друзів, аби вона захотіла наблизитися до людини, яка їй за дідуся зійде. Чого б вона не хотіла, він буде намагатися їй це дати. А чому б і ні? Він любить її майже так само сильно, як Джерома й Холлі. Вони вчотирьох разом пройшли крізь вогонь і воду.

«Але про це потім, — спинив він себе. — Наразі важливіше за все Медден. Не зводь очей із мети».

Відчиняються двері, і виходить Олівер Медден. Він насвистує, і справді, у його ході є цей підскок містера Успішність. Медден щонайменше дюйми на чотири[48] вищий за такі собі немаленькі шість футів два дюйми[49] Ходжеса. Широкі плечі, легкий літній костюм, комір сорочки розстебнутий, приспущена краватка теліпається. Красиві точені риси обличчя — щось середнє між Джорджем Клуні та Майклом Дугласом. У правій руці він тримає портфель, на лівому плечі висить сумка з нічним приладдям. У нього була зачіска з тих, які роблять у салонах, де до майстра треба записуватися за тиждень.