Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

Він підводиться й кидає бублик у найближчу урну. Дивиться на «Жаме тужур» і шепоче: «Ти нікчема, старий. Справжнісінька. І я б залюбки…»

Але ні.

Ні.

Важливі тільки записники, і якщо Чак Роберсон допоможе, він завтра ввечері вирушить за ними. А Чак допоможе. Він надто зобов’язаний Моррісу. І Морріс має намір зажадати цей борг повернути. Він знає, що варто почекати довше, поки Елліс МакФарланд не переконається остаточно, що Морріс — абсолютно добропорядний громадянин, і не спрямує своєї уваги на щось інше. Але цей потяг до скрині й того, що в ній зберігається, — йому неможливо опиратися. Моррісу б дуже хотілося віддячити цьому гладкому сучому сину, який натоптує собі пику вишуканою їжею, але помста не настільки важлива, як четвертий роман про Джиммі Ґолда. Можливо, є ще й п’ятий! Морріс знає, що це малоймовірно, але таку можливість не можна заперечувати. У тих записниках багато чого було. Дуже багато. Він іде до автобусної зупинки, кинувши недобрий погляд на «Жаме тужур» і подумавши: «Ти й не дізнаєшся, як тобі пощастило. Давній приятелю».

5

Приблизно в той самий час, коли Морріс викидає недоїдок бублика й прямує до автобусної зупинки, Ходжес доїдає салат і думає, що не відмовився б ще від кількох таких порцій. Він кладе коробочку з пенопласту й пластикову ложковиделку до паперового пакета й кидає його під пасажирське сидіння, подумки занотовуючи не забути викинути сміття пізніше. Йому подобається нова машина, «Пріус»[45], менше за десять тисяч миль пробігу, і він намагається підтримувати в ній чистоту й порядок. Машину вибрала Холлі. «Будеш палити менше бензину й берегти природу», — сказала вона йому. Жінка, яка колись ледь наважувалася вийти з будинку, тепер керує багатьма сторонами його життя. Якщо б мала бойфренда, злегка послабила б хватку, але Ходжес знає, що це навряд чи станеться. Він замінює їй бойфренда, і більшого їй не треба.

«Добре, що я люблю тебе, Холлі, — думає він, — інакше мені б довелося тебе вбити». Він чує дзижчання літака, що наближається, дивиться на годинник і бачить, що зараз одинадцята година тридцять чотири хвилини. Схоже, Олівер Медден — людина пунктуальна, і це чудово. Ходжес і сам полюбляє точність. Він бере із заднього сидіння спортивну куртку й виходить. Куртка сидить незручно, бо в передніх кишенях лежать важкі штуки.

Прямо над вхідними дверима знаходиться трикутний піддашок, і в його тіні прохолодніше щонайменше градусів на десять. Ходжес дістає нові окуляри з внутрішньої кишені куртки й оглядає небо на заході. Літак на кінцевому етапі заходу на посадку перетворюється з крапки на пляму, потім набуває помітного силуету, який відповідає роздрукованим Холлі картинкам: «Бічкрафт КінгЕйр 350»[46] 2008 року, червоний із чорними смугами. Усього тисяча двісті годин нальоту й рівно вісімсот п’ять посадок. Та, яку він зараз побачить, буде вісімсот шостою. Середня ціна на продажу — чотири мільйони з копійками.

З головного виходу з’являється людина в комбінезоні. Вона дивиться спершу на машину Ходжеса, потім на самого Ходжеса.

— Тут не можна паркуватися, — говорить вона.

— Здається, сьогодні у вас не найнапруженіший день, — розслаблено відповідає Ходжес.

— Правила є правила, містере.

— Я скоро поїду.

«КінгЕйр» ширяє край посадкової смуги, уже всього за декілька футів над матінкою землею. Ходжес вказує на нього великим пальцем.

— Бачите цей літак, сер? Людина, яка на ньому прилітає, — та ще падлюка. Багато людей її шукають уже не один рік, й ось вона тут.

Хлопець у комбінезоні обмірковує його слова, поки та ще падлюка саджає літак, про що свідчить лише хмарка сірувато-блакитного серпанку, що вирвався з-під шасі. Вони проводжають його поглядом, поки він заїжджає за будівлю «Зейн Авіейшн». Потім людина в комбінезоні — імовірно, механік — повертається до Ходжеса.

— Ви з поліції?

— Не зовсім, — відповідає Ходжес. — Але щось таке подібне. А ще я знаю президентів. — Він простягає руку трохи зігнутою долонею вниз. Між пальців визирає краєчок п’ятдесятидоларової купюри.

Механік тягнеться за нею, але невпевнено зупиняється.

— У мене будуть неприємності?