Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

— Ай! Ай! Срака!

Медден підносить руку до рота. Його здивовані очі від болю наповнюються слізьми.

— Не хапай того, чого не можеш утримати, — повчально вимовляє Ходжес і бере гаманця, на мить замислившись, чи не належить страус до вимираючих видів. Хоча цьому тупакові явно насрати, вимираючий або не вимираючий.

Він повертається до тупака.

— Це було друге ввічливе попередження, а більше, ніж до двох, я не вдаюся ніколи. У нас тут не поліцейський — підозрюваний, а зовсім інша ситуація. Ще раз зачепиш мене, і я тебе битиму, як упертого віслюка, причому не свого, а взятого напрокат, будеш ти прикутий до керма чи ні. Уторопав?

— Так, — видавив він крізь усе ще стиснуті від болю губи.

— Тебе шукає ФБР за ГБКУ, ти про це знаєш?

Медден довго мовчить, дивлячись на Ляпанця, потім знову вимовляє «так».

— У Каліфорнії тебе шукають за крадіжку «Роллс-Ройса Сілвер Рейт»[54], а в Аризоні — за крадіжку будівельного обладнання на півмільйона доларів, яке ти потім перепродав у Мексиці. Тобі про це відомо?

— На тобі жучок?

— Ні.

Медден вирішує повірити Ходжесу.

— Гаразд. Так. Хоча ці фронтальні навантажувачі та бульдозери я продав собі в збиток. Мене просто кинули.

— Якщо і є людина, яка миттєво розуміє, що її хтось хоче кинути, так це ти.

Ходжес відкриває гаманець. Готівки в ньому майже немає, усього, може, доларів вісімдесят, але Меддену готівка не потрібна; у нього не менше двох дюжин кредитних карток щонайменше шести різних назв. Ходжес дивиться на Меддена з непідробною цікавістю.

— Як ти в них не плутаєшся?

Медден набундючено мовчить.

З тією ж цікавістю Ходжес продовжує:

— Тобі коли-небудь буває соромно?

Продовжуючи дивитися прямо перед собою, Медден каже: