Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

Хлопчик завагався.

— Як гадаєте, скільки вдасться отримати?

— За майже сотню сторінок, що не публікувалися, та яке там не публікувалися, невідомих матеріалів Ротстайна? Покупець, імовірно, захоче щонайменше провести комп’ютерний аналіз почерку, для цього є декілька гарних програм, але, якщо справжність підтвердиться… — Він прикинув в умі найменшу суму, яку можна назвати, щоб це не прозвучало безглуздо. — Тисяч п’ятдесят доларів.

Джеймс Гокінс або погодився, або зробив вигляд, що згоден.

— І скільки ви візьмете комісійних?

Дрю ввічливо розсміявся.

— Синку… Джеймсе… Жоден продавець не братиме комісійних за таку угоду. Коли творця — а висловлюючись юридичною мовою, власника — було вбито, і цей матеріал міг бути викрадений. Гроші ми розділимо рівно навпіл.

— Ні. — Хлопчик вимовив це одразу, без коливань. Може, він ще не може похизуватися байкерськими вусами, про які мріє, але в нього, безумовно, є яйця й голова на плечах. — Сімдесят відсотків мені, тридцять вам.

Дрю міг би на це погодитися й заробити за шість записників чверть мільйона, віддавши хлопчиськові сімдесят відсотків від п’ятдесяти штук, але «Джеймс Гокінс» напевно чекає, що він буде торгуватися. Хоча б трохи. Якщо погодитися одразу, хіба це не здасться підозрілим?

— Шістдесят — сорок, це моє остаточна пропозиція. І, зрозуміло, ураховуючи покупця, якого я знайду. Це виходить тридцять тисяч доларів за те, що ти знайшов у якійсь картонній коробці разом зі старими копіями «Щелеп»[61] і «Мостів округу Медисон»[62]. Непогано, я б сказав.

Хлопчик переминався з ноги на ногу, нічого не кажучи, було помітно, що в голові в нього відбувалася боротьба.

Дрю повернувся до усмішки «хоч до рани прикладай».

— Залиш копії мені, приходь за тиждень, і я повідомлю, як просувається. І ще порада: тримайся подалі від Джарретта. Цей тип обдере тебе як липку.

— Я братиму готівкою.

Дрю подумав: «Ми б усі хотіли брати готівкою».

— Ти біжиш попереду паровоза, синку.

Хлопчик прийняв рішення й поклав манільський конверт на захаращений прилавок.

— Добре. Я повернуся.

Дрю подумав: «Не сумніваюся. І, думаю, коли ти повернешся, моє становище буде набагато кращим за твоє, ось тоді й поторгуємося».

Він простягнув руку. Хлопчик потиснув її, дуже швидко, лише для того, щоб не здатися неввічливим. Ніби боявся залишити відбитки пальців. Що він у якомусь сенсі вже зробив. Дрю сидів на своєму місці, поки «Гокінс» не вийшов, потім повалився в офісне крісло (воно покірно застогнало) і вивів зі сплячого режиму свій «Макінтош». Над вхідними дверима були встановлені дві камери спостереження, спрямовані в різні боки Лейсмейкер-лейн. Він простежив, як хлопець звернув на Кроссвей-авеню й зник з очей.