Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

Джон Ротстайн

PS: Досі сміюся з тієї знаменитої курки!!!

Дрю розглядав лист довше, ніж було потрібно, щоб заспокоїтися, потім перевів погляд на хлопчика, який назвав себе Джеймсом Гокінсом.

— Знаєте, про яку курку йдеться? Якщо хочете, я поясню. Це вдалий приклад того, що Ротстайн називав божевільним почуттям гумору.

— Я перевірив. Коли міс О’Коннор було шість чи сім років, у неї була курка — ну, принаймні вона так говорила, — яка ходила задом наперед. До неї приїхали люди з кіножурналу й зняли сюжет для новин. Курка потрапила до фільму. Міс О’Коннор потім казала, що то найвеличніша подія в її житті, а далі все пішло на спад.

— Це справді так. Тепер, якщо вже ми розібралися з куркою, чим можу допомогти?

Хлопчик тяжко зітхнув і відкрив застібку на манільському конверті. З конверта він дістав фотокопію і поклав поруч із листом Ротстайна в «Посилках з Олімпу». Обличчя Дрю Халлідея залишалося розслаблено-зацікавленим, але під стійкою його пальці переплелися так, що коротко стрижені нігті вп’ялися в долоні. Він миттєво зрозумів, що перед ним. Закарлючки на хвостах у, завжди віддалені окремо б, високо задерті в і р, що низько опускаються. Питання в тому, як багато знає «Джеймс Гокінс». Можливо, небагато, але, імовірніше, значно більше, ніж мало. Інакше не ховався б за вусами й окулярами, підозріло схожими на ті окуляри зі склом без діоптрій, які можна купити в аптеці або магазині одягу.

Нагорі сторінки стояла цифра 44, обведена в кружечок. Нижче йшов уривок вірша.

Самогубство ходить по колу, або мені так ввижається;

У вас може бути своя думка, Але поки подумайте над цим.

«Plaza в перших променях світанку», — Так можна сказати в Мексиці.

Або в Гватемалі, якщо хочете. У будь-якому місці, де в кімнатах усе ще

Вішають на стелю дерев’яні вентилятори.

Не важливо, адже в синьому небі blanco,

Лише рвані верхівки пальм, і Rosa, де хлопчисько напівсонний

Біля кафе миє камені бруківки. На розі, в очікуванні першого…

На цьому вірш обривався. Дрю подивився на хлопчика.

— Там далі про перший ранковий автобус, — повідомив Джеймс Гокінс. — Той, який по дротах їздить. Він називає його «trolebъs». Це іспанською «тролейбус». Дружина чоловіка, яка це розповідає — чи, може, його подруга, — сидить мертва в кутку кімнати. Вона застрелилася, і він тільки-но її знайшов.

— Щось мені це не здалося безсмертним творінням, — промовив Дрю. У його ошелешеному стані це єдине, що він зміг сказати. Незалежно від якості, цей вірш був першим новим твором Джона Ротстайна, який з’явився за останні півстоліття. Ніхто його не бачив, крім автора, цього хлопчиська й самого Дрю. Якщо, звичайно, Морріс Белламі не читав його, що малоймовірно, ураховуючи велику кількість записників, які він, за його словами, украв.

Велика кількість.