Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

11

Коли артист, раніше відомий як Гокінс, прийшов наступної після першого візиту п’ятниці, вуса його виглядали трішки густішими, але рухи були так само обережними — полохлива тварина наближається до апетитної приманки. Але до того часу Дрю вже багато знав про нього й про його родину. І про ті сторінки із записників. Три різних комп’ютерних додатки підтвердили, що лист до Фланнері О’Коннор та тексти на фотокопіях були написані однією людиною. Два додатки порівняли почерк. Третій — не повністю надійний через надто маленькі за розміром зразки почерку, що вводилися, — вказав на певні стилістичні подібності, більшість із яких хлопчисько й так побачив. Результати ці були відкладені до того часу, коли Дрю зв’яжеться з потенційними покупцями. Сам він не мав жодних сумнівів щодо цього, оскільки понад тридцять років тому на власні очі бачив один із записників на столику в «Щасливій чашці».

— Вітаю, — сказав Дрю. Цього разу руки він не простягнув.

— Вітаю.

— Ти не приніс записники.

— Спочатку я хочу дізнатися цифру. Ви говорили, що зробите декілька дзвінків.

Дрю не зробив жодного. Ще не час для цього.

— Якщо пам’ятаєш, я назвав тобі цифру. Я сказав, що ти отримаєш до тридцяти тисяч доларів.

Хлопчик похитав головою.

— Цього замало. І шістдесят-сорок теж мало. Буде сімдесят-тридцять. Я ж не дурень. Я знаю, що маю.

— Я теж дещо знаю. Твоє справжнє ім’я Пітер Сауберс. Ти вчишся не в міському коледжі, а в Нортфілдській середній школі. Ти працюєш неповний тиждень у бібліотеці на Гарнер-стрит.

У хлопчика очі мало не повилазили з орбіт, щелепа відвисла. Він навіть похитнувся, і на мить Дрю здалося, що він може знепритомніти.

— Як…

— Книга, яку ти приносив. «Посилки з Олімпу». Я впізнав стикер довідкового відділу. Після цього все було просто. Я навіть знаю, де ти живеш. На Сикоморовій. — І це все пояснювало. Морріс Белламі жив на Сикоморовій вулиці, у тому самому будинку. Дрю жодного разу там не бував — Морріс не хотів, щоб він зустрічався з його матусею-вампіршею, як підозрював Дрю, — але міські архіви це підтверджували. Рукописи були заховані за стіною в підвалі або закопані під підлогою в гаражі? Дрю не сумнівався, що один із варіантів правильний. Він подався вперед, настільки, наскільки дозволяло черево, і заволодів переляканим поглядом хлопчика.

— Це ще не все. Твій батько отримав серйозні травми під час Бійні перед Міським Центром у 2009. Він був там, бо залишився без роботи після кризи 2008 року. Кілька років по тому в недільній газеті надрукували статтю про те, як живуть деякі з тих, хто тоді вцілів. Я її переглянув, виявилося, цікава стаття. Після нещасного випадку з батьком твоя родина переїхала до Норт Сайда, що було для вас великим падінням униз, але ви, Сауберси, приземлилися на ноги. Працювала тільки мати, але вам щастило щось відщипнути там, щось перехопити тут. Багатьом жилося набагато гірше. Американська історія успіху. Збили з ніг? Підведись, причепурись і знову гони вперед. Тільки в тій статті не говорилося, як саме вашій родині це вдалося. Усе правильно.

Хлопчик облизав губи, спробував щось сказати, не зміг, прокашлявся й спробував знову.

— Я йду. Даремно я до вас звернувся. Це була велика помилка.

Він повернувся до стійки спиною.

— Пітере, якщо ти зараз підеш, я гарантую, що вже сьогодні ти опинишся за ґратами. І це дуже сумно, адже в тебе ще все життя попереду.

Сауберс розвернувся, очі розплющені, рот відкритий, губи тремтять.