Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

— Обставини вбивства Ротстайна я теж вивчив. У поліції вважають, що грабіжники, які вбили його, взяли записники тільки тому, що вони лежали в сейфі разом із грошима. За офіційною версією, вони проникли в будинок за тим, що зазвичай цікавить грабіжників, тобто за грошима. Багато хто в місті, де він жив, знав, що старий зберігає вдома гроші і, можливо, чимало. У Толбот-Корнерс чутки про це ходили роками, поки якісь нехороші люди не вирішили перевірити, чи правда це. І виявилося, що це правда.

Сауберс повертався до стійки. Повільно, крок за кроком.

— Ти знайшов не тільки викрадені записні книжки, але і його гроші, ось про що я думаю. Їх вистачило, аби твоя родина протрималася на плаву, доки батько знову не встав на ноги. У буквальному сенсі на ноги, бо в статті було написано, що він дуже серйозно постраждав. Твої знають про це, Пітере? Це мама з татом послали тебе сюди продати записні книжки, бо гроші закінчилися?

Майже все це було сказано з натхнення — якщо того дня у «Щасливій чашці» Морріс і говорив про гроші, Дрю цього не запам’ятав, — але він бачив, що кожна здогадка потрапляла точнісінько в ціль, як потужні удари в обличчя й тулуб. Дрю відчув задоволення детектива, який розуміє, що йшов по вірному сліду.

— Не знаю, про що ви. — Хлопчик говорив швидше як телефонний автовідповідач, аніж жива людина.

— А щодо того, що записників усього шість, тут теж щось не сходиться. Ротстайн зник із поля зору критиків у 1960, після публікації свого останнього оповідання в «Нью-Йоркері». Убили його в 1978. Якось не віриться, що за вісімнадцять років він списав тільки шість вісімдесятисторінкових записників. Закладаюся, що їх більше. Набагато більше.

— Ви нічого не зможете довести. — Той самий монотонний голос робота. Сауберс уже хитався, ще два-три удари, і він упаде. Це було досить захоплююче.

— А що знайде поліція, якщо прийде до тебе додому з обшуком, мій юний друже?

Замість того, щоб упасти, Сауберс узяв себе в руки. Якби Дрю не почав дратуватися, він оцінив би це по заслузі.

— А ви, містере Халлідей? У вас колись уже були неприємності через те, що ви продавали те, що вам не належало.

Добре, влучив… Тільки це був усього лише ковзний удар, не більше. Дрю життєрадісно кивнув.

— Тому ти до мене й прийшов, так? Дізнався про історію з Ейджі й вирішив, що я можу допомогти тобі зробити щось протизаконне. Тільки тоді мої руки були чисті, як і зараз. Він розвів руки, показуючи. — Скажімо так, я деякий час витратив на те, щоб переконатися, що ти не намагаєшся продати підробку, і, переконавшись, визнав, що мій громадянський обов’язок заявити в поліцію.

— Неправда. Це неправда, і ви це знаєте!

«Ласкаво просимо до реального світу, Пітере», — подумав Дрю, але промовчав, дав хлопцеві оцінити пастку, до якої той потрапив.

— Я можу їх спалити, — вимовив Сауберс так, ніби звертався не до Дрю, а думав уголос, оцінював важливість цієї ідеї. — Я можу піти д… Туди, де вони зберігаються, і просто спалити їх.

— Скільки їх усього? Вісімдесят? Сто двадцять? Сто сорок? Вони знайдуть залишки, синку. Попіл. А якби й не знайшли, у мене є фотокопії сторінок. Вони почнуть ставити питання, вивідувати, як твоїй родині вдалося так добре пережити велику кризу, тим паче з травмами твого батька, піднімуть рахунки за лікування. Я думаю, досвідчений бухгалтер виявить, що твоя родина витрачала набагато більше, ніж заробляла.

Дрю уявлення не мав, чи це так, але цього не знав й хлопчисько. Він уже був близький до паніки, і це добре. Панікуючи, люди тверезо не роздумують.

— Нема доказів, — через силу, пошепки, прошепотів Сауберс. — Грошей більше немає.

— Не сумніваюся, інакше ти б не опинився тут. Але фінансовий слід залишається. І хто по ньому піде, крім поліції? ВПС[63]! Хто знає, може, твої батьки теж сядуть за несплату податків. І тоді твоя сестра — Тіна, здається? — залишиться зовсім сама. Хоча, може, у неї є якась старезна тітонька, у якої їй доведеться пожити, доки ви, панове, будете термін мотати.

— Чого ви хочете?