Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

— У старого покидька в Ель Пасо за душею сто п’ятдесят мільйонів доларів. Майже все він заробив, продаючи нікому не потрібні договори на оренду нафтових свердловин. Ну добре, так, я вкрав його літак. Тепер у нього залишилися тільки «Сесна-172»[55] і «Лір-35»[56]. Бідолаха.

Ходжес замислюється. Якби в цього хлопця був моральний компас, він би завжди вказував на південь. Розмови не допоможуть… Та й коли вони допомагали?

Порившись у гаманці, він знаходить документи на купівлю «КінгЕйра»: двісті тисяч виплачені відразу, решта лежать у Першому банку Рено й мають бути виплачені після задовільного перевірочного польоту. На практиці цей папір нічого не вартий — літак куплено на вигадане ім’я, — але Ходжес не завжди практичний і не такий вже старий, щоб рахувати ку[57] і знімати скальпи.

— Ти його закрив або залишив ключі на стійці, щоб вони це зробили в ангарі?

— Залишив на стійці.

— Гаразд. — Ходжес щирим поглядом дивиться на Меддена. — А тепер починається важлива частина нашої невеликої бесіди, Олівере, тож слухай уважно. Мене найняли для того, щоб знайти й повернути цей літак. Усе, крапка. Я не ФБР, я не поліція, навіть не приватний детектив. Але в мене класні джерела, і я знаю, що ти збираєшся купити контрольний пакет акцій двох казино на озері. Одне на острові Гран-бель-кер, друге на Пті-гран-кер. — Він постукав по портфелю ногою. — Я впевнений, що тут документи, і я впевнений, що, якщо ти хочеш залишитися вільною людиною, ці документи ніколи не будуть підписані.

— Хвилинку!

— Стули пащеку. У терміналі Дельта тебе чекає квиток на ім’я Джеймс Меллон. Рейс до Лос-Анджелеса, в один кінець, вилітає за… — Він звірився з годинником. — Приблизно за півтори години, тобі якраз вистачить часу, аби пройти всі перевірки. Сідай на цей літак або ввечері сядеш до в’язниці. Второпав?

— Я не можу…

— Второпав?

Медден — він же Меллон, Мортон, Мейсон, Діллон, Калленом та ще Бог зна хто — зважує на своє становище, вирішує, що вибору немає, й похмуро киває.

— Чудово! Зараз я тебе відстебну, заберу свої кайданки й вийду з твоєї машини. Якщо, поки я це робитиму, ти хоча б раз смикнешся, я тобі зроблю дуже боляче. Із цим все зрозуміло?

— Так.

— Ключі від машини лежать у траві. Великий жовтий брелок «Герц» — знайдеш. А зараз: обидві руки на кермо. На десять і на два, як тато вчив.

Медден кладе обидві руки на кермо. Ходжес розстібає кайданки, опускає їх до своєї лівої кишені й виходить з «Навігатора». Медден не ворушиться.

— Ну, вдалого тобі дня, — говорить Ходжес і зачиняє дверцята.

7

Він сідає у свій «Пріус», від’їжджає до кінця парковки «Зейн Авіейшн», зупиняється й спостерігає, як Медден піднімає ключі з трави. Коли Медден проїжджає повз, махає йому рукою. Медден у відповідь не махає, що аж ніяк не розбиває серце Ходжеса. Він слідує за «Навігатором» під’їзною дорогою до аеропорту, не впритул, але й не дуже відстаючи. Коли Медден повертає в бік головних терміналів, Ходжес блимає йому фарами на прощання.

Через півмилі він в’їжджає на стоянку компанії «Мідвест ейрмотів» і дзвонить Піту Гантлі, своєму старому напарнику. У трубці лунає ввічливе «Привіт, Біллі, як справи», але нічого такого, що можна було б назвати проявом почуттів. Після того, як Ходжес пішов своєю дорогою у справі так званого Мерседес-Кілера (що ледь не призвело до серйозних проблем із законом), їхні з Пітом стосунки вкрилися легкою кригою. Можливо, сьогоднішні новини цей лід трохи розтоплять. Зрозуміло, він не відчуває жодних докорів сумління від того, що надурив тупака, який зараз прямує до терміналу «Дельта». Якщо в цьому світі і є хлопець, який заслуговує на повну ложку власних ліків, то це Олівер Медден.

— Чи не бажаєш підсмажити винятково жирну індичку, Піте?