Розділ «Стівен Кінг Чотири сезони»

— Пора вже нам тупати далі, — сказав він. Надворі було ще зовсім ясно, і розпечене небо відливало сталлю, але наші тіні вже видовжувалися. Пам’ятаю, що в дитинстві вересневі дні завжди якось раптово уривалися й заставали цим зненацька — неначе в душі я сподівався, що завжди буде серпень і аж до пів на десяту вечора небо яснітиме, немов удень. — Ґорді, котра там?

Я глянув на годинник і вражено побачив, що вже по п’ятій.

— Точно, пішли, — вирішив Тедді. — Але табором станемо до темряви, щоб дров назбирати і все таке. А ще мені вже їсти хочецця.

— О пів на сьому, — пообіцяв Крис. — Нормально?

Ми всі погодились. І знову вирушили в дорогу, тільки тепер ішли не по рейках, а насипом. Невдовзі річка лишилася далеко позаду, і ми вже не чули її шуму. Над нами дзижчали москіти, я прибив одного долонею на шиї. Верн і Тедді відірвалися від нас і крокували попереду, ведучи між собою якусь мудрагельську розмову про комікси. Крис ішов поруч зі мною, сховавши руки в кишені, а пов’язана спереду сорочка ляскала об коліна й стегна, мов фартух.

— У мене є «вінстон», — сказав він. — У старого з тумбочки цупонув. По штуці на брата. Після вечері.

— Справді? Кльово.

— Найкраще сигарета смакує тоді, — сказав Крис. — Після вечері.

— Це правда.

Якийсь час ми йшли мовчки.

— Історія вийшла файна, — раптом промовив Крис. — Вони просто тупі й не доганяють.

— Та ні, не така вже вона й класна. Кінець змазаний.

— Ти вічно таке кажеш. Не жени, ти сам не вважаєш її поганою. Запишеш її? Історію?

— Можливо. Але не зараз. Я не можу їх записувати зразу після того, як розповім. Вона потерпить.

— А те, що Верн сказав… Що кінцівка — фуфло…

— Ну?

Крис розсміявся.

— Та все життя — фуфло. От хоч на нас подивись.

— Та ну, ми кльово відриваємось.

— Так, — кивнув Крис. — Відриваємось на повну, мокрописький.