Розділ без назви (3)

— Гаразд Денні. Гаразд. Я зрозумів. — Питання полягає в тому, чи зрозуміє його Дейл, — міркує Боббі.

Денні понижує голос.

— Ніхто не має знати, що я перервав ланцюжок доказів, чи не так? Мається на увазі, якщо це десь випливе. У суді або деінде.

— Думаю, це вирішить Дейл.

О Боже, — думає Боббі. Щойно в нього з’явилася нова проблема. Усі вхідні дзвінки на цей телефон автоматично записуються. Боббі сподівається, що машина, яка записує, саме зараз, о другій годині дня, вийшла з ладу та не працює.

— Хочеш, я скажу, ще дещо? — запитує Денні! — Дещо важливе. Я не хотів, щоб його бачили люди. Велосипед стоїть посеред тротуару, тож не треба бути клятим Шерлоком Холмсом, щоб дійти очевидних висновків, народ і так уже на грані паніки, особливо після тієї бісової несерйозної історії з сьогоднішньої вранішньої газети. З тієї ж причини я не хотів дзвонити від Макстона.

— Я посталю тебе на утримання. Тобі краще поговорити з Дейлом.

Денні говорить вкрай сердешним голосом:

— О ні.

У кабінеті Дейла Ґілбертсона дошка оголошень, на якій висять збільшені фотографії Еммі Сент-Пір і Джонні Іркенхема. Дейл побоюється, що скоро тут буде і третє фото, а саме фото Ірми Френо. Під двома фотографіями за столом сидить Дейл, курить «Мальборо 100». У кімнаті працює вентилятор. Він сподівається, що той витягне дим. Сара, мабуть, убила б його, якби дізналася, що він знову палить, але, святий Ісусе, йому потрібно бодай щось.

Коротка розмова з Тенсі Френо спричиняє пекельні муки. Тенсі — п’яничка, постійна відвідувачка «Сенд Бар», під час розмови запах кави та бренді був таким сильним, що, здавалося, кожна клітинка її тіла була насичена ним (ще один привід, щоб увімкнути вентилятор). Вона була трохи напідпитку, і Дейл був тому навіть радий. Кава і бренді не додали блиску її мертвим очам, але вона була спокійною. Жахливо, вона навіть сказала перш ніж піти:

— Дякую, сер, що допомагаєте мені.

Колишній чоловік Тенсі, батько Ірми, живе в іншому кінці штату в Ґрін Бей («Ґрін Бей — диявольське місто», — бозна-чому полюбляв казати батько Дейла), працює в гаражі і, за словами Тенсі, частенько буває в барах, таких як «Кінцева зона» і «Лінія у п’ятдесят ярдів». До сьогоднішнього дня можна було думати, принаймні сподіватись, що Річард Грубіян Френо викрав свою дочку, проте лист із поліцейського відділку Ґрін Бей розвіяв будь-які сумніви. Грубіян Френо живе з жінкою, яка має двох дітей, до того ж він був у в’язниці того дня, коли зникла Ірма. Тіло досі не знайдено, і Тенсі не отримала листа від Рибака, але…

Двері відчиняються. Боббі Дюлак просовує голову. Дейл гасить недопалок об кошик для сміття і зрештою обпікає іскрами тильний бік долоні.

— Чорт тебе забирай, Боббі, ти вмієш стукати?

— Вибачте, шефе. — Боббі дивиться на дим, що в’ється з кошика для сміття, чи то з подивом, чи то з цікавістю. — Телефонує Денні Чеда. Думаю, вам краще взяти слухавку.

— Що там? — Але він і так знає.

Чого б йому ще дзвонити? Боббі лише повторює з певним співчуттям.

— Думаю, вам краще взяти.

Автомобіль, який прислала Ребекка Вілас, доправив Генрі до «Притулку для старих Макстона» о пів на четверту, за півтори години до того, як за планом мають розпочатися танці на Святі полуниці. Ідея полягає в тому, щоб люди «нагуляли» апетит, а тоді попрямували до відповідно оформлених столів, щоб повечеряти значно пізніше, ніж зазвичай (сьома тридцять — це надто пізно для Макстона). З вином для тих, хто його п’є.