Розділ без назви (3)

— Від чого? — запитує Берні, а тоді додає: — Підтирайло.

Буч не хоче сказати від мого каменя-улюбленця, оскільки це звучить якось по-тупому.

— Від мого прес-пап’є.

Берні дивиться вниз, на камінь, який щойно поклав (коли він вийшов із ним із туалетної кабінки, на ньому було трохи волосся й крові, але для чого ж тоді раковини в туалеті). Він продовжує стояти, забравши руку з каменя.

— Помий мене, козел. Я обісрався.

— Та я бачу. Спершу скажи, чи ти вже був на кухні й розмастив там скрізь своє лайно. А я знаю, що ти там був, тож не бреши.

— Ходив, перш за все, мити руки. — каже Берні та показує їх.

Вони покручені, але рожеві й чисті. Навіть нігті чисті. Він їх справді мив. А тоді додає:

— Дрочун.

— Ходімо зі мною назад, до санітарної кімнати, — каже Буч, — дрочун-підтирайло буде тебе мити.

Берні пхикає, проте йде досить жваво.

— Ти вже готовий до сьогоднішніх танців? — запитує його Буч так, аби спитати: — Уже відполірував свої черевики, друзяко?

Берні може навіть здивувати посмішкою, коли в нього гарний настрій, виставляючи напоказ кілька жовтих зубів. На них, як і на губах, червоні плями:

— Йой! Та я хоч зараз готовий танцювати рок, — каже він.

Хоча з виду Еббі й не скажеш, що він слухає історію Тіджея про залишений велосипед і кросівку Тайлера Маршалла з певною тривогою. На обличчі ж Ронні, навпаки, — явно означене занепокоєння.

— Еббі, що ми робитимемо? — запитує Тіджей після розповіді.

Нарешті його дихання нормалізовується після того, як йому довелося швидко крутити педалі, їдучи вгору.

— Що означає «що ми маємо робити»? — питає Еббі. — Те, що й завжди робимо, — проїдемо вниз вулицею, пошукаємо пляшки, щоб здати, поїдемо до парку і гратимемо в картки «Меджик».

— Але… але, що як…

— Заткнися, — каже Еббі.