Розділ без назви (3)

Тіджей запитує:

— Еббі, ти думаєш…

— Нє-є, — каже Еббі, — він повернеться, поїхали в парк. Пошукаємо бляшанки та пляшки пізніше.

Фред Маршалл залишив свій піджак і краватку в кабінеті, закотив рукави і допомагає Роду Тісбері розпаковувати новий мотоблок — це нова неперевершена серія випуску «Хілер».

— Я чекав на таку технічну новинку зо двадцять років, а може, й більше, — каже Род. — Він вправно встромляє широкий кінець ломика між кришкою великого ящика і однією з дерев’яних стінок, яка з гуркотом падає на бетонну підлогу приміщення для технічного обслуговування. Род — це головний механік у «Ґольці». У технічному обслуговуванні він ас. — Вона стане в пригоді малим фермерам, а також міським садівникам. Якщо ти не зможеш продати з дюжину таких до осені, то тебе не треба на цій роботі.

— Я продам двадцять до кінця серпня, — каже Фред із досконалою впевненістю.

Усі його турботи тимчасово стерла ця маленька зелена машина, що може набагато більше, ніж просто переривати землю; у комплекті йде багато різних насадок, які чіпляються та знімаються так само легко, як підкладка до осінньої куртки. Він хоче її завести, послухати мотор. Двоциліндровий мотор має досить привабливий вигляд.

— Фреде?

Він дратівливо повертається. Це Іна Ґейтскіл, секретарка Теда Ґольца і адміністратор автосалону.

— Що?

— До тебе дзвінок на першій лінії. — Вона показує на підлогу, на якій бряжчить різне обладнання і шумно дзижчить пневматична викрутка, якою саме викручують болти на старому тракторі «Кейс», а тоді на телефон, на якому блимають кілька вогників.

— Іно, ти не могла б попросити, щоб залишили повідомлення? Я саме збирався допомогти Роду зарядити акумулятор цього маленького звіра, а тоді…

— Думаю, тобі краще відповісти. Жінка на ім’я Енід Первіс — твоя сусідка?

На мить Фред стоїть збентежено, а тоді йому в пригоді стає професійна пам’ять, яка мимовільно накопичує імена. Дружина Діка. На розі Робін Гуд і Мейд Меріан. Він якраз бачив Діка сьогодні вранці. Вони ще вітались один із одним. Та він бачить широко розплющені очі та стулені губи Іни, які завжди щиро усміхнені. Вона виглядає занепокоєною.

— Що сталося? — запитує Дейл, — Іно, що таке?

— Я не знаю. — А тоді неохоче веде далі: — Щось із твоєю дружиною.

— Краще візьми слухавку, старий, — каже Род, але Фред уже перетнув замащену мастилом бетонну підлогу і миттю опинився біля телефону.

Він приїхав додому через десять хвилин після того, як залишив «Ґольц», зірвавшись із місця, як той підліток, залишаючи сліди на асфальті службової автостоянки. Найгіршим було те, що Енід Первіс намагалася говорити з ним спокійно й обережно, а також старалася, щоб її голос не звучав наляканим.

Вона розповідала, що гуляла з Потсі, проходила повз будинок Маршаллів, коли почула крик Джуді. Не один раз, а двічі. Звичайно ж, Енід зробила те, що зробила б кожна добра сусідка: дякувати Богу, вона підійшла до дверей і погукала крізь щілину для листів. Якби не було відповіді, говорила вона Фреду, то їй довелося б викликати поліцію. Вона б навіть не йшла додому, а викликала б від Плоцких, із будинку навпроти. Але…

— Все гаразд, — відгукнулась Джуді та розсміялась. Сміх був пронизливим, а тоді вона, хихочучи, зітхнула. Цей сміх насторожив Енід навіть більше, ніж крик. — Це все був просто сон. Навіть Тай — це просто сон.