Він дивиться на годинник з написом «Кінґсленд Ель» поруч з телевізором і бачить, що вже 11 : 40. Вони мають бути там рівно опівдні. Для таких оборудок полудень — найкраща пора, чи не так?
— Джеку, — каже Шнобель і киває. — Ти як, друже?
— Не так уже й погано. Хлопці, ви озброєні?
Док піднімає жилет, показуючи руків’я пістолета.
— Це «Кольт 9». У Шнобеля такий же. Хороша зброя. Все зареєстровано і узаконено. — Він дивиться на Дейла. — Ти з нами, так?
— Це моє місто, — каже Дейл, — до того ж Рибак щойно вбив мого дядька. Я не багато зрозумів з того, що розповів мені Джек, та все ж достатньо. І якщо він каже, що є шанс повернути хлопчика Джуді Маршалл, думаю, ми маємо спробувати. — Він дивиться на Джека. — Я прихопив для тебе револьвер. Автоматика фірми «Руґер». Він в авто.
Джек мимовільно киває. Він не сильно переймається зброєю, оскільки більше ніж переконаний, що коли вони переступлять на інший бік, то вона перетвориться на щось інше. Спис, можливо, дротики. Можливо, навіть рогатки. Це буде «Руйнівний експрес», так — останній заїзд банди Сойєра. Хоча він і сумнівається, що це буде як у старому фільмі шістдесятих, проте «Руґер» він візьме, оскільки він йому може знадобитися, коли вони ще будуть по цей бік, тут ніхто нічого не може передбачити, чи не так?
— Готовий їхати? — запитує Шнобель у Джека.
Його глибоко запалі очі стривожені. Джек припускає, що Шнобель недовго спав цієї ночі. Він ще раз здіймає погляд на годинник і вирішує — причиною того є лише забобонність, — що ще рано їхати до Чорного Дому. Вони залишать «Сенд Бар» не раніше, ніж стрілки годинника з написом «Кінґсленд-Ель» показуватимуть рівно полудень. У магічний час Ґарі Купера.
— Майже, — каже він. — Шнобелю, ти взяв карту?
— Я взяв її, але чомусь мені здається, що вона тобі не потрібна, чи не так?
— Можливо, й так, — каже Джек, — але я хочу перестрахуватися.
Шнобель киває.
— Абсолютно з тобою згоден. Я й сам відправив свою благовірну до матері в Айдахо. Після того що сталося з бідним Мишеням, мені не довелось її довго переконувати. Раніше я ніколи не випроваджував її. Навіть під час заворушок з паганістами. Але цього разу в мене погане передчуття. — Він вагається, а тоді продовжує, — у мене передчуття, що жоден з нас звідти не повернеться.
Джек кладе руку на мускулисте передпліччя Шнобеля.
— Ще не пізно відмовитись, я не буду засуджувати.
Шнобель задумується, а тоді хитає головою.
— Іноді Емі приходить до мене в снах, ми розмовляємо. Як я зможу з нею розмовляти, якщо знатиму, що не помстився за неї? Ні, чуваче, я йду.
Джек дивиться на Дока.
— Я зі Шнобелем, — каже Док. — Іноді треба просто встояти. Та й після того, що сталося з Мишеням… Він знизує плечима. — Бозна що ми могли підхопити від нього або від того клятого дому. Цілком можливо, що майбутнє і так буде для нас коротким.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чорний дім» автора С. Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (3)“ на сторінці 286. Приємного читання.