Розділ без назви (3)

— Це точно, бляха, воно, — каже Диктатор Білл. — Я не знаю, як ми всі могли не побачити це з першого разу.

Сонні й Док обмінюються поглядами, усвідомлюючи, що Диктатор під’їхав надто пізно, щоб побачити, що дорога, здається, утворилась із чорної стіни завтовшки з папір.

— Тут якась хитрість, — каже Сонні.

— Це треба, щоб пристосувались очі, — промовляє Док.

— Гаразд, — каже Диктатор Білл, але якщо ви двоє сперечаєтесь, хто покличе Мишеня і Шнобеля, то дозвольте я вирішу вашу суперечку. — Він заводить байк, зривається з місця і мчить, як посланець із фронту з терміновим повідомленням під час Першої світової війни. Він проїжджає довгий відрізок угору по шосе, перш ніж Мишеня і Шнобель зупиняються й озираються назад, несподівано почувши звук байка.

— Думаю, це там, — каже Сонні та кидає тривожний погляд на Дока. — Очі мають звикнути.

— Інакше й бути не могло.

Менш переконані, ніж їм того б хотілося, обоє чоловіків спостерігають, як Диктатор Білл розмовляє зі Шнобелем і Мишеням. Диктатор показує на Сонні й Дока, тоді Шнобель теж показує на них. Тоді Мишеня показує на них, Диктатор знову показує. Це схоже на дискусію недосконалою версією мови жестів. Коли всі все зрозуміли, Диктатор Білл розвертає мотоцикл і з ревінням спускається назад по шосе, Шнобель і Мишеня прямують слідом. Через те що Шнобель не очолює колону, знову з’являється відчуття заплутаності й безладу.

Диктатор зупиняється на узбіччі вузької дороги. Шнобель і Мишеня глушать мотори поруч із ним. Мишеня стоїть просто перед входом у ліс.

— Невже її так важко було побачити? — запитує Шнобель. — Все ж таки вона тут. А я вже почав був сумніватись, Мишеня.

— Ага, — каже Мишеня.

Його звична манера хулігана-інтелігента, котрий весело йде життям, утратила всю свою життєрадісність. Попри чудову засмагу, було видно, що шкіра його бліда, як молоко.

— Хлопці, я хочу сказати вам правду, — каже Шнобель. — Якщо те, що говорив Сойєр про це місце, — правда, то той, хто це місце збудував, хай йому грець, міг розставити пастки та інші сюрпризи. Це було дуже давно, але якщо це справді Рибак, то в нього зараз більше підстав, ніж будь-коли, щоб тримати подалі від людей своє лігвище. Тож ми маємо йти пліч-о-пліч, виявляти мужність і бути напоготові. Покладіть зброю туди, звідки зможете її швидко дістати, гаразд?

Шнобель бере одну зі своїх сумок поруч із сидінням і дістає звідти пістолет «Кольт 9 мм» з рукояткою із слонової кості та цівкою з воронованої сталі. Заряджає його і знімає запобіжник. Сонні витягує свій масивний «Магнум» 357 калібру, Док — такий самий «Кольт», як у Шнобеля, а Диктатор Білл — старий «Спешіал» 38 калібру, з яким він не розлучається з кінця сімдесятих. Вони ховають зброю, якою до цього часу користувалися лише на полігонах, у кишені шкіряних курток. Мишеня, у котрого немає пістолета, поплескує по ножах, які він приховав у маленьких кишеньках на спині, стегнах, передніх кишенях джинсів, у футлярах на чоботях.

— Гаразд — каже Шнобель. — Хай би хто це був, він усе одно нас почує, а можливо, і вже почув, тож немає сенсу підкрадатися. Я хочу, щоб ми під’їхали швидко й зухвало, у вас це чудово виходить. Ми можемо використати швидкість як перевагу. Залежно від того, що відбуватиметься, ми під’їдемо до будинку настільки близько, наскільки це буде можливо.

— А якщо нічого не відбуватиметься? — запитує Диктатор. — Якщо ми спокійно проїдемо увесь шлях до самого будинку? Я маю на увазі, що немає сенсу тут наводити на себе жах. Так, щось погане сталося з Мишеням, але… ви знаєте. Зовсім не означає, що це має статися знову.

— Тож насолоджуємося прогулянкою, — каже Шнобель.

— Ти не захочеш заглянути всередину? — запитує Диктатор. — Там він, мабуть, тримає дітей.

— Він може бути там, — говорить йому Шнобель. — Якщо він там буде, то, хай би що я сказав Сойєру, ми виведемо його. Краще живим, ніж мертвим, хоча я був би не проти заподіяти добрячої шкоди його здоров’ю.

Він чує вигуки схвалення. Мишеня не промовляє ні слова, він лише киває, виражаючи згоду, схиливши голову і стискаючи кермо мотоцикла.