Розділ без назви (3)

Після того як вони всі зупиняються, Мишеня каже:

— У чому проблема, Сонні?

— У тобі, — каже Сонні. — Або ти пропустив поворот, або вся твоя історія — лайно собаче.

— Я ж казав, що не зовсім упевнений, де саме ця дорога. — Він помічає з неймовірним полегшенням, що мертві руки Маленької Ненсі більше не стискають його плечі.

— Ще б пак. Тебе ковбасило від кислоти.

— Хорошої кислоти.

— Так, попереду немає дороги, я знаю точно. Там лише дерева, і тягнуться вони аж до клятого будинку для старих.

Мишеня роззирається, чи немає дороги попереду, немовби переконаний, що вона там має бути, хоча добре знає, що її там нема.

— Чорт, Мишеня, ми практично в місті. Звідси видно Квін-стрит.

— Так, — каже Мишеня. — Гаразд. — Він думає, якщо зможе добратись до Квін-стрит, то ці руки більше не стискатимуть його.

Шнобель наближається до них, сидячи на своєму «Електра Ґлайд», і каже:

— То що, Мишеня? Ти згідний, що ми цю дорогу давно проїхали, чи, можливо, вона зовсім в іншому місці?

Насупившись, Мишеня повертає голову, щоб озирнутись назад і подивитись униз на шосе.

— Чорт забирай. Я думаю, що це десь тут, хіба що я заблукав того дня.

— Оце так, як таке може бути? — каже Сонні. — Я продивився кожен дюйм землі, яку ми проїхали, і більше ніж переконаний, що не бачив ніякої дороги. Як щодо знаку «В’ЇЗД ЗАБОРОНЕНИЙ», ти бачив такий?

— Ти не розумієш, — каже Мишеня, — це лайно не хоче, щоб його бачили.

— Можливо, тобі варто було піти у відділення «Г» із Сойєром, — каже Сонні. — Там цінують фантазерів.

— Замовкни, Сонні, — каже Шнобель.

— Я вже був там, а ти ні, — каже Мишеня, — то хто з нас знає, про що говорить?

— Я вже достатньо наслухався вас обох, — каже Шнобель. — Ти досі думаєш, що це десь тут, Мишеня.