Розділ без назви (3)

— Чорт.

— Я не розумію, — каже Джек.

Шнобель дивиться на Джека, зводить палець і запитує Мишеня:

— Ти говориш про липень-серпень два роки тому?

— Звичайно, — каже Мишеня, — літо «Максимальної Кислоти». — Він дивиться на Джека і всміхається. — Два роки тому ми дістали цю дивовижну, дивовижну кислоту. Лишень одна крапля — і в голові п’ять чи шість годин найнеймовірніших розваг. Ця штука не має побічних ефектів. Вона просто є незрівнянною. Тепер ви зрозуміли, про що я?

— Думаю, здогадуюся, — каже Джек.

— Під її дією можна виконувати будь-яку роботу. Навіть можна їхати за кермом. Осідлав свій мотоцикл — і вперед, куди завгодно. Робити звичні речі було простіше простого. Ти починаєш розуміти, що немає нічого неможливого, У будь-якій справі ти намагаєшся перевершити самого себе.

— Бодай у чомусь, проте Тімоті Лірі таки мав рацію.

— Боже, це була чудова штука, — каже Мишеня. — Ми приймали її, аж доки вона не закінчилась. Аж доки не закінчилась уся кислота, до останньої краплі. Якби її можна було дістати ще, то більше не потрібно було б нічого шукати. Я ніколи не знав, звідки вона взялась.

— Тобі й не треба знати, — каже Шнобель. — Повір мені.

— Тож ви були під дією кислоти, коли бачили Чорний Дім, — каже Джек.

— Так, і ось чому я бачив вогні.

Дуже повільно Шнобель запитує:

— Де це, Мишеня?

— Я не впевнений. Але зачекай, Шнобелю, дай я договорю. Це було того літа, коли я був у тісних стосунках з Малою Ненсі Хейл, пам’ятаєш?

— Безперечно, — каже Шнобель. — Неймовірно прикрий випадок. — Він дивиться в бік Джека. — Маленька Ненсі померла саме після того літа.

— Це був сильний удар для мене, — каже Мишеня. — Здавалось, у неї була алергія навіть на світло і повітря. Вона постійно була хвора. У неї був висип по всьому тілу. Вона не могла перебувати надворі, бо від світла в неї пекли очі. Док не міг зрозуміти, що з нею, тож ми відвезли її в лікарню в Ла-Рів’єр, але вони також нічого не могли зрозуміти. Ми говорили з кількома хлопцями з Майо, але вони теж не змогли допомогти. Вона померла у тяжких муках. У мене серце розривалось, коли я на це дивився. Повірте, якби ви були на моєму місці, то відчували б те саме.

На кілька хвилин він замовкає. Потупивши очі, він дивиться на своє черево й коліна. Ніхто так само не промовляє жодного слова.

— Гаразд, — нарешті каже Мишеня, підвівши голову. — Ось що я згадав. Тієї суботи ми з Малою Ненсі гуляли під дією «Максимальної», просто їздили місцями, які нам подобалися. Ми поїхали до парку біля Ла-Рів’єр, тоді до Доґ-Айленда, до місця огляду. Ми поверталися тією ж дорогою, зупинились над урвищем — там дуже гарно. Після того нам не хотілося їхати додому, тож ми просто катались місцевістю. Мала Ненсі помітила знак «В’ЇЗД ЗАБОРОНЕНО», особисто я з тисячу разів раніше проїжджав попри нього і ніколи не помічав, — він дивиться на Джека Сойєра. — Я не можу сказати точно, але мені здається, це було на 35-му.

Джек киває.