Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Ну, то які ваші плани? Які наміри? Можете вважати, що місця в університеті вам уже забезпечені.

— Чого тут іще бажати? — щасливо засміявся BE. — Я драконовбивця. Мені вже не треба працювати.

— Але, можливо, є потреба зробити щось не менш вартісне? — намагався зацікавити його Свейн.

— Що саме?

— Допомогти нашому суспільству гладенько функціонувати. Всі ви знаєте про дефіцити, й величне завдання, яке треба виконати, полягає в задоволенні всіх потреб, у забезпеченні якомога вищого рівня життя.

— Іти в адміністрацію? — запитав BE, заперечливо хитаючи головою. — Ні, для мене це завелика нудьга. Я боюся.

— Тоді, може, дослідження? Ти можеш використати свої ресурси для організації наукових експедицій — вивчення гірських хребтів і морських глибин. Нашому Центральному Комітетові такі експедиції щороку видаються марнотратством, тож їх кількість зменшують. Та якщо їх фінансуватимуть приватно, — чом би й ні, тоді не буде ніякого тиску з метою швидко отримати результати. Тоді будуть не короткочасні експедиції, а такі як слід.

— Справді, — трохи невпевнено погодилася Інгеборг. Невже вона справді бентежиться в присутності Свейна Рудобородого? Дивно, що тепер Ерікові доводилося усмішками спонукати її говорити впевнено. — Давніше я цікавилася геологією, прагнула допомогти відкрити нові джерела енергії.

Свейн уважно подивився на неї.

— Бачите, наш батько, перше ніж його розподілили на ферму, був змушений працювати в шахті, — квапливо додала вона. — Дуже важко, коли батько десь далеко, крім того, це брудна й небезпечна праця.

— Дивовижно! — кастократ відхилився, щоб кожен за столом міг бачити, як він захоплюється дівчиною. — Не сумнівайся: якщо в тебе така мета, тобі допоможуть геть в усьому. Я запропоную, щоб я міг приходити до університету бодай раз у рік і знайомився з ситуацією та зустрічався з іншими людьми, які зрештою стануть членами вашої команди. Я певен, що на тебе чекає велична і славетна кар’єра. А як щодо тебе, хлопче? — повернувся Свейн до Еріка, що відчув, як напружилася мати, на мить затримавши в повітрі руку з ложкою. — Ти можеш одразу полагодити свій зуб.

Не розтуливши вуст, Ерік, перше ніж говорити, намацав язиком щербатий зуб:

— Не знаю. Він уже став елементом моєї особистості.

Свейн засміявся і приязно поплескав Ерікову руку:

— Почекай, як опинишся серед університетських дівчат, тоді одразу зміниш свою думку!

Перед Еріком постала перспектива ходити до Майклгардського університету і змінити свій статус, носити кращий одяг, а на додачу сяяти бездоганно білою усмішкою. Але він не хотів нічого змінювати. Адже зламаний зуб правив за доказ, що він походить з малого округу зі злиденними ресурсами.

— Я лише хочу повернути батька.

— Ох! — важко зітхнув Свейн, не зрозумівши виразу на обличчі хлопця. — Це дуже важко. Всім законам нашого світу властива певна, закладена в них гнучкість. Усім, за винятком нашого основного принципу: «Ніхто не повинен коїти насильства над іншою людиною». Тут навряд чи є великий простір для маневру, щоб повернути його із заслання.

— Навряд чи? Чи взагалі немає? — зацікавився BE. Після перемоги над драконом стосунки приятелів змінилися. BE тепер набагато менше глузував з Еріка, поважав його майже як Б’єрна. Проте різниця на три роки означала, що BE й далі намагався відігравати роль старшого брата.

— Що ж, — нахилився вперед Свейн, стишивши голос. — Якщо Центральний Комітет оголосить про свою постанову публічно, я можу собі уявити, що обурення буде величезне. Та якщо непомітно і скромно Олаф, тобто Гаральд Еріксон, оселиться десь у далекому селі, як жив і тут двадцять років, це аж ніяк не поставить під загрозу устрою нашого суспільства. Але… — його брови суворо зійшлися докупи. — Це означатиме, що Ерік має піти на великі жертви. Не грати більше в «Епік». Бо якщо місцева громада, куди він переїде, з’ясує, що він драконовбивця, люди швидко збагнуть, що його батько — засланий злочинець. Отак і можна було б залагодити ситуацію.