Женучи од себе образ монстра, що повертається до життя, Попеля побігла, рапіра в її руках була дрібнесенькою шпилькою супроти схожого на гору тулуба дракона. Але він лежав непорушно, і гравці зібралися навколо голови, що сама була завбільшки з людину. Око поблизу Еріка тепер було темне, розум уже не світився в ньому.
— Невже ми справді вбили його? — не міг отямитися з подиву Б’єрн.
— Відступіть! — BE почав відтинати драконові голову своїм довгим мечем. Він рубав наче стовбур дерева, тож ніхто не міг допомогти йому. Б’єрн продав свою сокиру, щоб накупити стріл. Тільки коли BE відрубав голову, а з рани й далі цебеніла й парувала темна юшка, гравці справді повірили у свою перемогу.
— Ми вбили його! Ми драконовбивці! — BE простер руки до решти гравців. Вони збились докупи, стрибали од радості, аж поки, обіймаючись, усі гуртом утратили рівновагу й попадали.
— Мені треба зробити перерву, — сказав Б’єрн.
— Усім нам треба, — Ерік хотів негайно сповістити новину матері.
— Добре. Зустрінемося за півгодини, гаразд? І хай ніхто не йде в печеру, поки ми всі зберемося, — взяв провід у свої руки BE.
Гравці закивали головами й від’єдналися.
У хаті було темно, попервах Ерік гадав, що вдома нікого немає, але побачив, що Фрея заснула в кухні за столом, поклавши голову на руки.
— Мамо! Мамо! — розтермосив він матір. — Ми перемогли! Ми вбили Інріата! Ми вбили Червоного Дракона!
— Та ні. Мабуть, жартуєш?
— Це правда, мамо, щира правда. Ми вбили його!
Обличчя матері проясніло, і вперше за ці дні її усмішка була тепла й невимушена:
— Еріку! Молодці! Ви всі — герої!
Мати простерла руки, і вони надовго пригорнулись одне до одного.
— Розумієш? — вивільнився Ерік. — Тепер ми зможемо повернути батька. Маючи скарб, можна подати законодавчу пропозицію та ухвалити який завгодно закон, скажімо про амністію вигнанцям!
Фрея замислилася:
— Так, це реальна можливість. Але є й інші варіанти. Може, цими грішми можна підкупити капітана судна, щоб він привіз батька назад? Тобі не здається, що тут темно? Дай-но я щось приготую, а потім ми обговоримо наші плани.
— Я маю менше ніж півгодини, потім ми зустрічаємося, щоб забрати скарб.
— Поїж що-небудь. Ти, мабуть, просидів у «Епіку» останні дванадцять годин, а то й більше. — Фрея підвелася, тепер її виповнювали енергія та рішучість.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 60. Приємного читання.
TextBook