Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Розумієш? — вивільнився Ерік. — Тепер ми зможемо повернути батька. Маючи скарб, можна подати законодавчу пропозицію та ухвалити який завгодно закон, скажімо про амністію вигнанцям!

Фрея замислилася:

— Так, це реальна можливість. Але є й інші варіанти. Може, цими грішми можна підкупити капітана судна, щоб він привіз батька назад? Тобі не здається, що тут темно? Дай-но я щось приготую, а потім ми обговоримо наші плани.

— Я маю менше ніж півгодини, потім ми зустрічаємося, щоб забрати скарб.

— Поїж що-небудь. Ти, мабуть, просидів у «Епіку» останні дванадцять годин, а то й більше. — Фрея підвелася, тепер її виповнювали енергія та рішучість.

У двері гучно й наполегливо постукали. Ерік широко усміхнувся.

— Це до тебе, Еріку. Мабуть, Інні прийшла, — мовила Фрея.

Ерік розчахнув двері, й до хати заскочила Інгеборг, її очі аж іскрилися, прагнучи зустрітися з його очима. Ерік заточився в її міцних обіймах і побачив позаду дівчини Б’єрна, що радісно усміхався й водночас, здається, трохи збентежився поведінкою сестри.

— Ой, Еріку, хіба це не чудово? — Інгеборг знову і знову обіймала хлопця.

Якийсь час Еріка стримував внутрішній опір, бар’єр, зумовлений зосередженістю на битві з драконом, а потім його не стало. Ерік міцно пригорнув до себе Інгеборг, а вона не менш палко відповіла йому. Ерік тицьнувся обличчям у її теплі коси, що пахли квітами. Сила їхніх обіймів свідчила про їхнє щастя — ба навіть про щось більше.

— А я гадав, що мені доведеться покинути вас, геть усіх, і, можливо, назавжди. — На очі Ерікові накотилися сльози, то були сльози щастя. Інгеборг кивнула головою, ніжно потершись об його щоку.

— Тепер усе буде гаразд.

Знаючи, що тут присутній і Б’єрн, Ерік востаннє обняв гаряче тіло, що горнулося до нього, потім вони роз’єднали обійми, кілька розметаних пасом волосся Інгеборг прилипли до його розпашілої щоки.

Досить незграбно Б’єрн і собі простер дебелі руки, і хлопці на хвилину обнялися й відчули, що їх об’єднує щира приязнь.

— Як подумаю про це… — з острахом похитав головою Б’єрн. — Така невеличка відстань од загибелі до успіху. Отоді, коли ти був без лука, а вони обоє промахнулися.

— Атож, мені аж серце заніміло, думала, ми пропали, — погодилась Інгеборг.

— А твоє вміння глузувати спрацювало, — провадив далі Б’єрн. — Подумати тільки, од якої дрібниці залежало наше життя!

— А тепер пора подумати про приємніші речі, — усміхнувся Ерік. — Часу в нас небагато. Нам треба приготуватися й доправити той скарб до Ньюгейвена.

— Звичайно, — кивнула Інгеборг. — Ми просто хотіли побачити тебе, — і глянула на нього очима, повними щастя й гордості.

— Я радий, що ви прийшли, — сказав Ерік і додав після паузи: — До зустрічі в «Епіку».