Розділ «Конор Костик ЕПІК»

Дракон блискавично повернув голову й порснув на ельфа гарячою, мов розплавлений метал, слиною, миттю вбивши його.

І Б’єрн, і Ерік витягли мечі й підступили ближче. Повітря розпливалося маревом від розпеченого тіла дракона, а його гучне хрипіння не давало почути, що позаду них кричить Інгеборг.

Хоча дракон був поранений, удари його пазурів все ще залишалися разюче швидкі. Тендітній Попелі пощастило прокотитись під пазурами, а Б’єрн упав мов підкошений, коли дракон мотнув головою вниз і схопив його зубами за плече. Тіло Б’єрна зашарпалось, як паличка в зубах собаки, й не було жодного сумніву, що він уже мертвий.

Синій спалах над плечем, і дракон знерухомів, заціпенівши од чарів.

— Ну! — крикнула Інгеборг.

Попеля кинулась уперед і, ефектно махнувши рапірою, проштрикнула драконові око саме тоді, коли створіння почало прокидатись од чарів. Видовище моторошне, але дракон упав одразу.

Від’єднавшись, Ерік побачив, що Торстейн плеще в долоні.

— Молодці! Вбити крилатого дракона — справді видатне досягнення. Якщо вполюєте справжнього, ви забагатієте і прославитесь!

— Дякую, Торстейне, — усміхнувся BE. — Але наступного разу ми вже не хочемо жертв.

— Ну, зате було дуже цікаво. Я ще ніколи не бачив, як умирають крилаті дракони, тож і не знав, що вони прикидаються, — бібліотекар вочевидь радів, що мав нагоду набути такого рідкісного досвіду.

Коли гравці виходили з будинку, Торстейн торкнув Еріка за руку:

— Співчуваю, що з Гаральдом сталося таке лихо, — прошепотів він, зазираючи Еріку у вічі.

Ерік на мить потис простягнену руку:

— Дякую, Торстейне.

Усю дорогу додому діти сперечалися, здебільшого BE з Б’єрном. На думку Б’єрна, досвід підтвердив, що вони будуть знищені чимось несподіваним. Просто під час боротьби з драконами є дуже багато невідомого. Але BE був радісно збуджений: бій довів, що стратегія спрацювала. 3 цим висновком погоджувався навіть Б’єрн.

На той час, коли обидва сперечальники дійшли місця, де їхні стежки розходилися, між ними вже панувала похмура мовчанка. BE стомився, ненастанно шукаючи спосіб переконати Б’єрна протягом більшої частини далекої дороги. Сонце вже сіло, і вони бачили в долині вогники у вікнах своїх хат. Тільки хату Еріка повивала пітьма.

— Невже ти не розумієш? — востаннє намагався BE схилити Б’єрна на свій бік. — Ми от-от станемо найбагатшими людьми у світі. Невже ти можеш чесно прожити своє життя й не думати, що сталося б, якби ти спробував?

— Можу. Мене це взагалі не хвилюватиме. Адже я знаю, що сталося б. Я загинув би. Ми б усі загинули.

— Скажіть мені всі, — мовила Інгеборг, — чого б ви хотіли од життя? — Вона повернулася до Сігрид.

— Мені хотілось би оселитись у невеличкій селянській садибі, де-небудь поблизу.