— Ми йдемо до Гоупської бібліотеки, щоб потренуватися з драконом!
— Добре, любий Еріку, добре. — Материн голос звучав ніби байдуже, але Ерік не міг не заговорити тепер до неї.
* * *
# УСМІШКА
Попеля видавалася жвавою, надто в чоботях лорда Люпина, що сягали їй по коліно, ці чоботи Гаральд позичив їй для випускного турніру, а тепер вона могла мати шанс ніколи не повертати їх.
Якесь виття, навколо вихором закрутилися барви, і він знову в «Епіку».
Попеля швидко пробігла вуличками Ньюгейвена, аж поки вийшла на широку вулицю, що вела до амфітеатру. Вхід до нього прикрашала пишна кам’яна арка, вчетверо вища за людину. Вгорі між камінням, майже непомітні, походжали голуби, замастивши стіну рештками своїх трапез. На арені було тихо. Дуже мало людей витрачали час на тренування, коли можна заробляти шеляги. Щораз вищі яруси сидінь були мовчазні й порожні; вони тяглися, ряд за рядом, до ледве помітних статуй навколо верхнього краю амфітеатру.
З’явилися інші гравці: Б’єрн в образі свого круглоголового кремезного воїна, BE як стрункий воїн-ельф із довгим сталевим мечем, цілителька Сігрид у простій вовняній сукні та Інгеборг — молода відьма.
— «Остерфіордські гравці», ви готові? — пронизливо пролунав у повітрі голос бібліотекаря, відлунюючи над стадіоном.
— Торстейне, хвилиночку, будь ласка, — махнув рукою Ерік, наказуючи гравцям зайняти позиції. Всі вони мали луки, цілителька й відьма видавалися дуже незграбними з такою зброєю в руках, натомість ельф BE був природженим лучником.
— Тепер готові.
— Іде подоба крилатого дракона.
Блимання в центрі піщаної арени перетворилось на лютого величезного сріблястого дракона. Дракон одразу знявся в повітря, розганяючи вихори колючого піску. Ледь побачивши лють у червоних очах дракона й відчувши тепло, випромінюване його тілом, Ерік здогадався: щось не клеїться. Дракон зі страхітливим ревом вивергнув з пащі полум’я, й геть усе почорніло.
Замість від’єднуватися, Ерік зачекав, у вухах і досі дзвеніло, він не сподівався, що так довго буде в пітьмі, не сподівався, що таке станеться з ним.
— Перезапуск. Готові? — пролунав у пітьмі Торстейнів голос.
— Так, будь ласка.
— За мить, — усміхнувся бібліотекар. — Не часто можна побачити, як команду знищують так швидко. Може, хочете менш небезпечне створіння?
— Ні, Торстейне, дякую. Цього разу щось пішло негаразд.
— Еге ж, тут годі сумніватись.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 50. Приємного читання.
TextBook