Розділ «Конор Костик ЕПІК»

Інгеборг розчаровано тупнула ногою:

— Ти завжди боїшся, що з тобою щось станеться. Але життя не таке. Ти повинен бути творчим, намагатися змінити ситуацію. Там, у Центральному Комітеті, вони знають, як це робити. Чому ми не можемо зробити те саме?

Як добре знав Ерік, Б’єрн може бути вкрай упертим, а похмурий вираз обличчя свідчив, що його годі зрушити з місця.

— Б’єрне, будь ласка, — почав він, перше ніж приятель бовкне те, чого вже ніколи не повернеш. — Не вирішуй одразу. Принаймні подумай про це і приходь до нас на арену. Ми зможемо потренуватись.

— Бібліотека не може витворювати драконів, — зазначив Б’єрн.

— Так, але може дати нам для тренувань крилатих драконів, а вони дотримуються тієї самої стратегії.

Ерік розумів Б’єрна аж занадто добре. Щось у його душі, сумовитий голос, який промовляв уночі, коли він був сам зі своїми думками, уже висловлював ці заперечення, і не тільки їх. Важко було не визнати, що Б’єрн має слушність, що розважливіше зберегти здобутки, які підвели їх так близько до університету, ніж втратити геть усе під час марних намагань убити дракона. Аж раптом несподівана підтримка відвернула Еріка од дедалі тяжчих думок про поразку.

— Що ж, думаю, Ерік натрапив на важливий слід! — плеснув у долоні BE, завзяття вочевидь виповнювало його тіло енергією. — Б’єрне, ти ж не можеш відмовитись од тренувань на арені. І, знаєш, б’юсь об заклад, що воно спрацює, — запал в очах BE полискував самоцвітами, золотом і славою.

— Гаразд. Побачимо, що станеться на арені, — мовив Б’єрн: таж він поважав BE. До нього як до найстаршого й найдосвідченішого гравця треба було ставитися серйозно.

Коли Ерік біг додому, щоб узяти трохи фруктів і води, пітьма, що затьмарювала вчора його думки, почала розвіюватись, і хлопець був майже радісний, коли проходив повз Фрею в кухні.

— Ми йдемо до Гоупської бібліотеки, щоб потренуватися з драконом!

— Добре, любий Еріку, добре. — Материн голос звучав ніби байдуже, але Ерік не міг не заговорити тепер до неї.

# УСМІШКА

Попеля видавалася жвавою, надто в чоботях лорда Люпина, що сягали їй по коліно, ці чоботи Гаральд позичив їй для випускного турніру, а тепер вона могла мати шанс ніколи не повертати їх.

Якесь виття, навколо вихором закрутилися барви, і він знову в «Епіку».

Попеля швидко пробігла вуличками Ньюгейвена, аж поки вийшла на широку вулицю, що вела до амфітеатру. Вхід до нього прикрашала пишна кам’яна арка, вчетверо вища за людину. Вгорі між камінням, майже непомітні, походжали голуби, замастивши стіну рештками своїх трапез. На арені було тихо. Дуже мало людей витрачали час на тренування, коли можна заробляти шеляги. Щораз вищі яруси сидінь були мовчазні й порожні; вони тяглися, ряд за рядом, до ледве помітних статуй навколо верхнього краю амфітеатру.

З’явилися інші гравці: Б’єрн в образі свого круглоголового кремезного воїна, BE як стрункий воїн-ельф із довгим сталевим мечем, цілителька Сігрид у простій вовняній сукні та Інгеборг — молода відьма.

— «Остерфіордські гравці», ви готові? — пронизливо пролунав у повітрі голос бібліотекаря, відлунюючи над стадіоном.

— Торстейне, хвилиночку, будь ласка, — махнув рукою Ерік, наказуючи гравцям зайняти позиції. Всі вони мали луки, цілителька й відьма видавалися дуже незграбними з такою зброєю в руках, натомість ельф BE був природженим лучником.

— Тепер готові.