— Мамо! Мамо! — заскочив Ерік на подвір’я, всіяне тепер грубими скалками темного скла, великі шматки тріщали та порскали під його ногами, поки він обережно ступав по них, відчуваючи, як вони ковзають і скрегочуть по камінню.
— Мамо, що це? — хапав повітря Ерік, схопившись рукою за бік і піднявши голову, щоб бачити матір.
— Ненавиджу її! І чого я хотіла мати нову панель? — кричала і плакала вона. — 3 батьком біда. Його забрали й пошлють у вигнання. Я знала це. Мені ніколи не треба було казати, щоб він грав за нас. Я знала, що ризик величезний.
Під’їхав віз. Усі мовчали, повільно переводячи погляд з покрівлі на землю, де Ерік стояв, немов на краю моря чорної криги, розчавленої та розбитої, коли окремі крижини наповзають одна на одну. Ерік не мав сили дивитися на стривожені та збентежені обличчя сусідів, тож без ніякого жесту й жодного слова забіг до хати.
Минуло чимало часу, перше ніж мати з червоними, заплаканими очима спустилася в кухню. Вони обоє прикипіли очима до хирного вогню у плиті й уникали дивитись одне на одного.
— Мамо, що сталося? Де батько?
— По дорозі на острів Рофтиг.
— Це ж острів для вигнанців, — здивувався Ерік. — За що його?
— Давним-давно, коли ми обоє навчалися в університеті, він ударив людину.
— Тато? Когось ударив? Та ніколи!
— Так, ударив, — тяжко зітхнула Фрея, і то була єдина ознака, що їй важко говорити спокійно. — Іншого студента на ймення Рагнок Ігвігсон. Гаральд ударив його по обличчю й розбив йому носа, всюди текла кров.
Приголомшений, Ерік наважився поглянути на матір, вона перехопила його погляд.
— Ти повинен зрозуміти: твій батько — аж ніяк не погана людина. А Рагнок — злочинець. Він хворий.
— Чому? Чому тато вдарив його? Хіба він не знав про покарання?
— Звичайно, знав, але… — Мати замовкла, потім тремтячою рукою налила в кружку води зі джбана й випила. — Рагнок пив зі мною, ми випили забагато меду, аж поки мені запаморочилась голова і я майже знепритомніла. Потім він намагався вчинити те, про що я не можу говорити. Але надійшов Гаральд і, зрозумівши, що я в біді, вдарив Рагнока.
— Але сонячна панель — що ти накоїла?
— Ненавиджу її. Я не змогла б жити з нею. Подумай лишень: якби ми не захотіли її, то й досі були б щасливі. Твій батько був би з нами.
Якийсь час вони сиділи в темній кімнаті. Думки вихором крутились в Еріковій голові. Заговорив він лише тоді, як Фрея запалила ліхтар:
— Тож, по-твоєму, тато слушно вдався до насильства? — Ерік справді розгубився. Протягом навчання в школі і в кожній сфері життя завжди наголошували як аксіому, що ніколи не слід удаватися до насильства, бо для розв’язку конфліктів існує «Епік». Побутувала думка, що тільки-но суспільство дозволить насильницькі дії, воно докотиться до того самого катастрофічного стану, який кілька тисячоліть тому начебто вигнав їхніх предків-пацифістів у космос.
— Ні, насильство ніколи не має слушності. Але я зрозуміла батька і простила його. На жаль, наші закони не дозволяють винятків.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 44. Приємного читання.
TextBook