— Гм. Це не така вже й очевидна річ — він ховався двадцять років. Але не всі з нас забули про нього. — Годмунд вочевидь був задоволений собою. — Правда, Рагноку?
Обличчя Рагнока знову спалахнуло, чого не траплялося майже ніколи.
Піднявши перед собою аркуш, Годмунд став читати вголос:
— «Олафа Швидкого вигнали за те, що він ударив іншого студента університету, єдину іншу особу, треновану як убивцю, і не кого іншого, як нашого Рагнока Дужого». Може, ти нам більше розповіси про цього нашого опонента?
— Ту… тут немає потреби, — гнівно заїкався Рагнок. — Головне, що опозицію подолано. Пошліть його знов у вигнання, і на цьому кінець.
— Не зовсім, — немов міркував уголос Свейн.
— Кажи далі, — запросила Глейд, показуючи в його бік дужкою своїх окулярів.
— Якщо ті, хто приховував його, знали, що йому оголошено вирок про вигнання, вони теж мають піти у вигнання.
— Свейне, не будь жорстокий. Як я знаю, він має тепер родину. Ти хочеш, щоб вона страждала не тільки від цього удару? — здивовано дивилась на нього Бека.
— А може, вони захочуть піти разом з ним?
— Але хай це буде їхній вибір, а ми не силуймо їх, — швидко поглянула на всіх Бека, шукаючи підтримки.
— З погляду права Свейн має слушність, — знов утрутився Годмунд. — Якщо хтось свідомо переховував його, їх теж треба послати у вигнання. Інакше буде поставлено під сумнів усю нашу систему.
— І тоді, якщо нам пощастить, туди може потрапити більше членів їхньої команди! — радів Гальфдан, його червоне обличчя аж сяяло од захвату.
— Схаменіться, — буркнув Вольф, вочевидь не задоволений настроєм Гальфдана. — Це суто професійна, а не особиста справа. Кому цікава та невдача на арені у світлі цих подій? Пошлімо до Гоупа суддю, щоб він застосував вигнання і провів розслідування, чи були причетні інші люди.
— Згода? — запитала Глейд, дивлячись, чи всі присутні згодні. — Гаразд. — Вона зібрала свої сиві коси й зав’язала їх ззаду, читаючи якийсь папір перед собою. — Свейне, твій обов’язок повідомити цю новину бібліотекарям. Думаю, текст указу ми можемо доручити скласти тобі.
— Звичайно.
— У такому разі маємо розглянути ще одне питання. — Тонкі вуста Глейд напружились, а її зморщене чоло свідчило про серйозність справи. — Останній випуск «Нового Левіафана».
Кілька хвилин стояла тиша, поки папери передавали навколо столу і члени комітету вивчали їх. Приязна атмосфера засідання зникла. На думку Свейна, найтривожнішою була редакційна стаття.
«ВИПУСКНІ ЗМАГАННЯ — ЦЕ ФАРС
Випускний тиждень прийшов і минув. Цього тижня молоді гравці в «Епік» з усього світу знову зайшли до амфітеатру, сподіваючись здобути собі місце в Майклгардському університеті й почати адміністративну кар’єру. І знову ці сподівання перекреслені. Річ у тому, що в системі освіти, як і в будь-якій іншій сфері життя, нова кастократія створила систему контролю, яка служить лише небагатьом. Як може молодь із сільських округів сподіватися на конкуренцію з тими нечисленними спеціалізованими школами навколо Майклгарда, присвяченими «Епіку»? Адже просто неможливо і працювати, й вивчати гру.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 41. Приємного читання.
TextBook