— Ой як добре! А можна подивитись?
— Не знаю. Тату, він може дивитися?
— Звичайно, ось тут, — усміхнувся Гаральд і обережно й лагідно дістав з апарата ще одні навушники. — Є кілька загальнодоступних персонажів, яких можна використати, щоб спостерігати події в амфітеатрі. Тут немає повних інтерфейсів. Тільки в Еріка повний.
— Чудово! — плеснув у долоні Іварсон. — Я зможу бачити свого брата!
— Тату, — запитав Ерік, — а ти можеш побути тут, поки я гратиму?
— Звичайно побуду. Скільки зможу.
Хтось із дорослих, що лежав у лікарні, зайшов до палати з кількома стільцями.
— Ви не проти, якщо ми теж подивимось? — запитала жіночка, дивлячись на Гаральда й Еріка.
— Ні, — зрадів Ерік.
Гаральд сів на стілець, щоб перевірити пристрої спостереження. — Це краще, ніж бібліотека. — Він виглядав задоволеним. — Набагато зручніше рухати головою.
Розділ 10
Гаральд без маски
онце нарешті сіло, Свейнова черга виконувати роль Екзекутора добігла кінця. Це було нестерпно довге марнування часу — дивитись, як гасають кобольди по брудних просторах мисливських угідь, а їхні тіні щоразу довшають, тільки-но небо мало-помалу наливається багрянцем. Прикро було спостерігати сутички між кобольдами і невеличкими гуртами сірих бійців. Цей різновид боїв мав украй обмежений характер. Гравці, яких він бачив, не мали ніякого уявлення про реальні глибини гри. Якийсь час Свейн думав про власну мету — здійснення остаточного пошуку, розв’язок загадки Epicus Ultima. Попри всі свої дослідження Свейн ніколи не з’ясував походження цього терміна, але був переконаний, що він пов’язаний із чимось реальним. Кілька НІПів, з якими він розмовляв особисто, зазначали, що «Епік» містить цей остаточний пошук, пошук, який кладе край усім іншим пошукам; багато хто вважав, що розв’язати його загадку неможливо, проте Свейн відчував, що він дуже близький до прориву. Нитки, які вели до цієї мети, були численні й складні, але, перебираючи їх, Свейн тільки дедалі більше дратувався, що змушений марнувати час на свою чергу грати роль Екзекутора. Він міг би робити щось набагато продуктивніше.
Хтось поплескав його по плечу. Свейн одразу почав від’єднуватися, розтираючи затерплі вуха.
— Знайшов що-небудь? — запитала Бека.
— Година за годиною спостерігав, як люди забирають шеляги в кобольдів.
— Мені шкода їх, — сумно зітхнула Бека. — Часом я просто хочу встати і зробити комусь свято, давши йому рубін абощо. — Вона помітила, як посуворішало Свейнове обличчя: — Я знаю. Я просто кажу, що співчуваю.
Свейн раптом усміхнувся, сподіваючись, що та усмішка не силувана, й доторкнувся до її щоки:
— Знаю, що співчуваєш, і це твоя найпрекрасніша риса.
Зупинившись тільки на те, щоб узяти в їдальні тарілку їжі, Свейн поквапився до свого кабінету, уникаючи контактів геть з усіма. Нарешті, замкнувши двері, він міг розслабитись і зосередитися на своєму проекті.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 39. Приємного читання.
TextBook