Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Багато століть тому наші предки покинули свою рідну планету через насильство, ми тільки знаємо, що ту планету спустошила війна, й відтоді ми живемо на нашій планеті. Ті перші поселенці привезли з собою один закон, і відтоді ми дотримуємося його. Ось він: «НІКОЛИ немає ніяких підстав коїти насильство».

Діти чули цю проповідь сотні разів, але раптом вона набула для них більшого значення, ніж будь-коли раніше.

— Добродію, ми не билися, — вставив BE. — Ми просто грали в «Епік».

— В «Епік»? Тож як? — запитав Рольфсон.

— Ми були лицарі, — відповів BE.

— Увесь сенс гри, — аж скривився Гаральд, — полягає в тому, щоб бути альтернативою бійки, а не спричиняти її. — Він сів навпочіпки, щоб зазирнути у вічі Інгеборг. — Ну, діти, ви вмієте берегти таємницю?

Діти щиро закивали головами, поки його погляд переходив з одного обличчя на інше, оцінюючи їх.

— Ваші дії можна було б вважати за бійку. А якщо так, Б’єрн досить дорослий, щоб мати великі прикрощі. Суддя може навіть послати його у вигнання, зваживши на те, що Ерік травмований.

— Бацьку, я не травмований.

— Послухайте. Якщо вас запитають, ви повинні сказати, що Ерік зламав зуб, збираючи оливи. Зрозуміли?

Діти знову закивали головами, вражені серйозністю голосу Гаральда.

— Сподіваймося на краще, — зітхнув Гаральд і подивився на Рольфсона.

— Ти розповіси Фреї? — запитав Рольфсон і далі занепокоєним голосом.

— Так. Я їй усе розповідаю. Але не переймайся. Жоден із нас більше й слова про це не скаже.

Рольфсон сумно похитував головою, намагаючись розігнати сумніви.

Трохи пізніше Ерік задля розваги катався на віслюку Лівану, поки той ходив по колу, рухаючи прес для олив, густий сік із м’якушем стікав у глечики. Батько водив віслюка за повід.

— З усіх причетних ти єдиний, хто, мабуть, найшвидше забуде про нашу таємницю, — врочисто промовив Гаральд.

— Чому, батьку?

— Бо в решти скоро не буде потреби говорити про це, а ти матимеш зламаний зуб, і люди завжди питатимуть тебе.

— Не переживай. Я не скажу.