Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Еріку, в тебе нічого не болить? — знову запитав BE.

— Ні. Все гаразд.

— Ану пошукаймо його. Може, його можна приставити, — стала навколішки Інгеборг і заходилась обмацувати траву.

— Не думаю, що вони можуть, — повільно промовив Б’єрн. — Пам’ятаєш, коли Грета зламала зуб, їй довелося видалити весь.

— Ет, не переживай, — сказала Інгеборг так, немов була доросла, а не мала всього сім років. — Малий Ерік ще молодий. У нього новий виросте.

Ерік радів, що Інгеборг така приязна. Він би дуже засмутився, якби бачив перед собою тільки Б’єрна й BE.

Допомагаючи шукати уламок зуба, вони похмуро перезиралися.

Діти вже вочевидь занепали духом, коли до них підійшли Гаральд і Рольфсон. Б’єрн пояснив, що сталося.

— Ой, сину, — мляво протягнув Рольфсон, неначе його приголомшила ця звістка. Похитав головою й подивився на свого сусіду. — Ну, що ти на це скажеш? Це порушення?

Гаральд стенув плечима.

— Передусім найголовніше. Як ти, Еріку?

— Цудово, батьку. Він анісрохи не болить.

Гаральд сів навпочіпки перед малим сином і, великим пальцем відсунувши йому губу вбік, дививсь якусь мить на зламаний зуб:

— Гм, та ним ще й жувати можна. Але щербата усмішка в тебе надовго.

— А не можна якось доточити його? — запитав Рольфсон.

— Може, в Майклгарді.

Настала довга мовчанка.

— А як щодо порушення? Чи можна нам сказати, що це нещасний випадок, який стався під час струшування олив? — аж заїкався блідий як полотно Рольфсон.

— Нам можна, — суворо поглянув на дітей Гаральд. Потім сердито зиркнув на Інгеборг. — Ти розумієш, що люди ніколи, ні за яких обставин не б’ються й не кривдять одне одного?

Дівчинка щосили мотнула головою.