— У такому разі, прошу, поведіть ваші війська на правий фланг. Сер Ворен чекатиме, аж поки вирішить, що його дружина, рушивши в атаку, дійде до отого особливого підрозділу коло каменів, — показала Попеля рукою на далекий гурт університетських персонажів, зібраних поблизу менгірів. — Будь ласка, допомагайте йому у спробах знищити їх; це буде нелегке завдання, бо серед них є багато чаклунів, цілительок і могутніх воїнів.
— Проте вони загинуть! — крикнув, немов заіржавши, принц Гарборан і помчав до своїх військ.
— Лицарю Ворене, прошу, займіть свої позиції, щоб кентаври могли приєднатися до вас, — повернулася Попеля до лицаря, що сидів верхи. Той замість відповіді підняв спис із прапорцем, потім опустив забороло і підострожив білого румака. Земля аж задвигтіла од важкого тупоту лицарської кінноти, що помчала на свої позиції десь на півдорозі до далекого правого флангу сірого війська.
— Ну що? — запитав BE. — Готові вже починати?
Чемний кашель, що долинув з лісу, змусив їх підскочити. Під деревом, випроставшись і піднявши передні лапи, стояли два великі ведмеді.
— Вибачте нас. Ми хочемо допомогти. Де нам воювати?
— Привіт! — радісно вигукнула Сігрид. — Це Ведмідь, що розмовляє.
— І його подруга. Бачу, ти таки знайшов її, — усміхнувся привітно BE, і ведмідь опустив очі, здається, збентежившись, що опинився в центрі загальної уваги.
— Чудово! — підбігла до них Попеля. — Бачите оцю відьму, Інгеборг? Вона повинна жити, щоб викликати вежу. Я хочу, щоб ви охороняли її під час битви, і то якомога краще. Ну, що на це скажете?
— Добре, — промовив ведмідь і, ставши на всі чотири лапи, підійшов до Інгеборг, яка погладила його.
— Готові? — знову запитав BE.
В Еріка все стислося всередині.
— Стривайте, зілля, — показав рукою Гаральд.
— Еге ж, — похитав головою BE. — Вибачте, я майже забув про нього. І яке, на вашу думку?
— Нам треба мати опірність проти скам’яніння, щоб витримувати погляд Медузи, — нагадала Інгеборг.
— І опірність проти страху, щоб не боятися меча Екзекутора, — додав Ерік. — А як третє я ще вип’ю зілля, щоб мене не обпікав вогонь.
— А як щодо зілля, яке дає змогу бути невидимим? — докинув Б’єрн.
— Добра ідея, — похвалив BE. — Знаєте що? — повів він палаючими очима. — Я ризикну й вип’ю четверте зілля.
— Ні! — крикнули всі водночас.
— BE, схаменися! — у розпачі од свого брата закричала Сігрид. — Уяви собі, що тебе розірве, або паралізує, або ще що-небудь, і ти пропустиш усю битву. Лишень, подумай, що майже кожен у світі воюватиме, а тебе не буде, бо ти пішов на безглуздий ризик, перепивши зілля!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Епік» автора Конор Костик на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конор Костик ЕПІК“ на сторінці 133. Приємного читання.
TextBook