Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Батьку! Як ти там?

— Я вбив їх усіх. — Гаральд заточувався, тіло його вкривали рани. — Сігрид мертва? — запитав він, угадуючи відповідь.

— Так. Ліків більше немає, — констатував Анонім сумний факт, що непокоїв їх усіх. Чорний ельф уже викинув свій арбалет, бо скінчилися стріли, й тепер бився в другому ряду поруч із Попелею, маючи лише короткий срібний меч і невеличкий круглий щит.

— У мене лишилося зілля, — запропонувала Інгеборг.

— Збережи його для BE. На цьому етапі важливіше, щоб він ішов уперед, а не я, — відповів Гаральд.

Неохоче, бо Гаральд, безперечно, вже бачив свою смерть, Ерік був змушений погодитися.

Друзі йшли далі, п’ядь за п’яддю пробиваючись до каменів.

— Як близько ти повинна підійти, щоб викликати вежу? — крикнув Ерік Інгеборг, намагаючись пересилити дзенькіт зброї.

— Не знаю. Сігрид, здається, думала, що я зможу зробити це досить легко, добре було б, аби вона була тут, адже вона знала про це найбільше.

— Може, від’єднаєшся й запитаєш її, а ми поки постережемо це місце?

— Ні, так ми втратимо неоціненний час. Я просто намагатимусь.

Коли лишилося метрів п’ятдесят, одна з численних стріл гоблінів, що свистіли в повітрі навколо гравців, влучила Гаральдові в голову, й він загинув. Анонім вискочив з бойової лінії і спробував стягти з Гаральда черевики, проте вони не скидалися, а гравці не могли чекати. Щоразу, коли воїни попереду вбивали скелет, їм треба було ступати крок уперед, бо інакше вони виснажаться раніше, ніж дістануться до вежі.

— Лиши їх! — гукнула над його плечима Попеля, відбиваючись од скелета. Вбити скелет рапірою було майже неможливо, тож Ерік уже й не намагався, задоволений, що лишається живим і йде позаду воїнів.

— Мала життєздатність! — крикнув BE.

— Б’єрне, лицарю Ворене, прикрийте його! BE, вернися за зіллям! — крикнув Ерік.

Ще кілька митей — і BE успішно вийшов із сутички, квапливо підняв забороло у вигляді вовчої морди і влив собі в рот синьої рідини.

— Ох, так краще. Жахливо, правда? Ці мечі просто неймовірні. — Навіть не чекаючи на відповідь, BE відскочив, щоб знову ринутись уперед до прадавніх менгірів.

— Він божевільний! — зойкнула Інгеборг. — Ця битва надто важлива, щоб бути розвагою. Йдеться про майбутнє всього світу, а він думає про свої іграшки.

— Авжеж, але така його вдача. Ти тільки поглянь на нього — він дивовижний.

Трощачи й розмітаючи все навколо, BE вимахував Громом і Блискавкою, завдавав влучних, швидких ударів, ухилявся од мечів скелетів і відповідав їм з нищівною енергією.