Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Добра робота! — в захваті закричав Б’єрн над плечем Еріка, великою замашною сокирою тримаючи орків на відстані.

— Вищий клас! — погодився BE.

— Чудово. — Анонім прицілився у ватажка орків, що вів їх у наступ, й вистрелив з арбалета, стріла влучила в рот і вийшла на потилиці.

— Еріку, що тепер? — запитала Інгеборг.

— Дай-но подивлюся.

Навколо панував суцільний хаос. Коли обидва війська зіткнулися, від первісних задумів битви майже не лишилося й сліду. Аж до самого моря небо заполонили срібні смуги й пишні вогненні сфери — то чаклуни й чарівниці насилали чари. Посвисти і падіння магічних набоїв, кульових блискавок, світляних стріл і здригання землі від падіння важких каменів глушили невпинний рев величезної кількості страховиськ, що весь час ворушилися.

Моторошно було дивитись, як мало лишилося сірих постатей.

— Ми програємо, — похмуро мовив Ерік. — І то катастрофічно.

— Тоді, може, рушаймо до вежі? — подав думку Гаральд.

— Так. Стривайте! — Лицарі праворуч від них були мов яскравий вогник надії. Хоча ці хоробрі войовники здебільшого вже були змушені битися без коней, вони й далі становили значну силу. Лицарів обступали навколо темні маси тролів. Але всі університетські гравці, здається, були повалені. — Туди! — показала Попеля. — Спробуймо приєднатися до них.

— Гиджга! — упевнено пролунав бойовий клич BE, і він помчав уперед, прорубуючи шлях на вершину пагорба крізь орків, які ненастанно напирали.

— Половини моїх цілющих засобів уже немає, — заявила Сігрид, укотре поновлюючи сили Б’єрна.

— Еріку, я піду виконувати своє завдання. Така боротьба мені не підходить. Дай-но я спробую вбити одного або двох спостерігачів, — мовив Гаральд і припав до землі, покриваючи леза мечів густим чорним сиропом та водночас пильнуючи, чи не надходять вороги.

— Добра ідея, батьку. Щасти тобі.

— Тобі теж. — Лісовий ельф безстрашно пробрався між двома велетенськими тілами канібалів і зник.

Тривалий час друзі насилу пробивали собі шлях, майже не розмовляючи одне з одним, хіба що гукаючи, щоб їх або зцілили, або наслали для допомоги їм якісь чари. Обидва ведмеді були вже добряче побиті, ведмедиця дуже шкутильгала.

Було видно, що BE й далі сповнений енергії. Його воїн був просто чудовий і майже не перепочивав між могутніми ударами своєї потужної зброї, відбивався, ухилявся, а потім валив орків, часто одним ударом. За кілька годин BE, напевне, вбив більше монстрів, ніж будь-який інший персонаж в історії гри, але й досі пашів завзяттям.

Злива дрібних біленьких спалахів влучила в Сігрид, і тієї ж миті вона загинула.

— Магічні набої! — крикнув Б’єрн.

— Де? — злякався Ерік. Суцільний вогонь, який щойно забрав у них Сігрид, був згубніший, ніж будь-який бачений раніше. Якийсь надзвичайно могутній чаклун був десь поблизу і, напевне, готував інші чари, може, й такі, що зітруть їх усіх.