Розділ «Конор Костик ЕПІК»

— Ви хочете розгадати загадку Epicus Ultima! Дивовижно! — Свейн замовк і занепокоєно роззирнувся: — Сподіваюся, ви візьмете мене з собою? Я віддав цьому завданню так багато зусиль, що мені серце розірвалося б, якби я не бачив його кінця.

— Авжеж. Це буде тільки справедливо. Ви розповіли нам про вежу, — сказав Ерік, звертаючись до всіх, і пильно поглянув на Аноніма, що зневажливо відвернувся.

Розділ 29

Заклик до зброї

такої, хтось знав, що ми прийдемо! — здивовано свиснув BE.

Вертикальні камені, що позначали місце появи Ефірної Вежі Кошмару, стояли на невисокому пагорбі, навколо якого отаборилося найстрахітливіше військо створінь зла.

На захід од менгірів майоріли штандарти ватажка орків, страшних людожерів, тисячі їхніх огидних грубих тіл довгими рядами тяглися до обрію. Одразу коло орків у шкіряних обладунках отаборилися їхні закляті вороги — зеленошкірі гобліни, якими аж кишіло в полях, а поблизу корогв їхнього короля виднів із десяток величезних дерев’яних катапульт. На південь, найближче до місця, де причаїлась група на узліссі, стояв батальйон канібалів. Ці велетні-дикуни мали на грудях і плечах металеві лати, за зброю їм правили величезні дворучні шпичасті довбні, які навіть не могла б сподіватися підняти жодна людина. Хоча велетнів-канібалів навряд чи набиралася сотня, вони були грізніші за людожерів і гоблінів у купі. На схід од прадавнього каміння стояв підрозділ тролів, жилавих, могутніх створінь, чия червоняста груба шкіра правила за природний панцер, що відновлювався, якщо не піднести до нього смолоскип. І, нарешті, охороняючи підступи з півночі, зі спокоєм, який моторошно контрастував з постійним рухом на всіх полях, стояло військо блідих скелетів, піднятих з могил завдяки якійсь могутній некромантії та озброєних мечами і щитами.

Посеред окремих формувань і орд тих створінь зла блукали поодинокі найнебезпечніші монстри й наділені найстрашнішими чарами страховиська. Ерік бачив величезну Медузу, її вкрита зміями голова здіймалася на кільканадцять метрів од землі на зміїному тулубі, а демон Ракшаса, наполовину тигр, наполовину маг, тинявся околицями, гордий і небезпечний. Високо вгорі над тим військом пурхали кровосисні кажани, а нижче, майже над самими головами, поміж лав сновигали барвисті мандрівні вогні. Однак найгіршим було те, що, начебто дрейфуючи під легеньким вітерцем, а насправді долаючи повітряні течії, пливли три величезні незмигні ока — спостерігачі, три вкрай могутні чаклуни. Навколо менгірів товклася зграя вогнедишних пекельних псів, а в самому центрі тієї армади легендарних створінь Ерік бачив гурт гравців, десь із сорок персонажів.

— Університетські студенти, — прошепотів Свейн, помітивши, як спохмурнів Ерік. — Я впізнаю їх, а он там — бачиш на чорному огирі? В панцерному обладунку? То Екзекутор.

— А я гадав, обійдеться без труднощів, — зітхнув Б’єрн, — просто увійдемо до вежі й закінчимо пошук.

— Що ж, на цьому наш план і закінчився, — відсахнулася, заховавшись під дерева, Сігрид.

— Невже? — розсердилася Інгеборг. — Якщо вони хочуть битви, покажемо їм!

— Тож як? — запитав Гаральд.

— Може, спробувати пройти до вежі невидимими? — запропонував Ерік.

— Ні, — заперечливо похитав головою Гаральд. — Саме на те там і поставили пекельних собак. Їх часто використовують як сторожу, бо вони чують нас, байдуже, видимі ми чи невидимі.

— Тоді пробиймося! — намагалася додати трохи оптимізму своєму голосу Інгеборг, щоб кинути виклик понурому тонові Гаральда. — Даймо оголошення, треба скликати на арену весь народ. Я запрошу добровольців з усього світу! — виклично говорила вона.

— Як цікаво, — розмірковував уголос Свейн. — Це могло б спрацювати, однак я не можу уявити реакції Центрального Комітету, — усміхнувся він сам собі.

— Так, я переконаний, що тисячі людей боротимуться за нас, якщо знатимуть, що це поставить хрест на теперішній системі. І, думаю, я міг би залучити кількох союзників і з самої гри, — подав свій голос Ерік. — Знаєте, як-от тоді, коли набирали людей на корабель.

— Хай йому біс! Ми справді воюватимемо з ними? — в захваті запитав BE.

— Якщо ми вважаємо, що маємо досить сил, тоді так, — упевнено заявляла Інгеборг.