Розділ «Частина V»

— Все о’кей, Джоні, не переймайся.

— Нічого не о’кей. Я повинен був сказати тобі «так», погодитися на цю роботу.

— Значить, справи йдуть не так успішно, як ти сказав? — запитав я, не розуміючи, в чому проблема.— Тобі потрібні гроші?

— Ні-ні, у мене все чудово. Але якби я був разом з тобою, ти, можливо, не займався б всі ці місяці чорним бізнесом разом з гундами.

— Та ні, Джоні.

— Я лаю себе щодня, Ліне,— сказав він із болісною гримасою.— Напевно, ти попросив мене тоді, тому що тобі потрібний був друг, що завжди був би поруч. А я виявився поганим другом. Щодня думаю про це... Вибач мені, Ліне.

— Послухай, Джоні, ти не розумієш. Я не дуже пишаюся тим, чим займаюся, але і не соромлюся цього. А тобі було соромно братися до такої роботи. І це природно. Я поважаю тебе за це, захоплююся тобою. Ти дуже хороший друг, Джоні.

— Ні,— буркнув він, опустивши очі.

— Так,— наполягав я.— Я люблю тебе, Джоні.

— Ліне! — вигукнув він раптом схвильовано.— Будь обережнішим з цими гундами, прошу тебе!

Я усміхнувся Йому.

— Послухай! — не витримав я.— Може, ти скажеш мені нарешті з чим пов’язана наша поїздка?

— З ведмедями,— відповів він.

—  З ведмедями?

— Так. Точніше, з одним ведмедем, Кано. Ти пам’ятаєш його?

— Ну ще б пак! — сказав я.— Старий гріховодник! Що з ним сталося? Знову потрапив за ґрати?

— Ні-ні, Ліне. Він не у в’язниці.

— Ну, слава Богу. Принаймні він не рецидивіст.

— Розумієш. Річ у тому, що він втік з в’язниці.

—  А нехай йому!