Розділ «Частина II»

— Так.

— I пристрелять на місці.

— Не обов’язково.

— А нехай йому! Це ж відкрите місце! Поясни, як ти сподіваєшся врятуватися.

— Гадаю, як одного з нас уб’ють, то другому, може, пощастить втекти. Отже тут шанси п’ятдесят на п’ятдесят.

Помовчавши, ми зважили всі «за і проти».

— Це не варіант, а чисте самогубство! — випалив мій товариш.

— Згоден.

— Ну, а другий який?

— На першому поверсі валяється циркулярна пилка.

— Так, я бачив.

— Нею можна вирізати дірку в дереві, а бляху прорізати ножицями.

— Але ж це буде чутно! — хрипко прошепотів він.— Під час роботи я чую навіть, як вони говорять по телефону. Коли ми включимо тут пилку, буде такий грім, ніби вертоліт сів на дах!

— Так, але вони можуть подумати, що це будівельники працюють.

— Вони ж знають, що їх тут немає.

— В охоронців саме зараз переміна, заступлять нові. Це, звісно, великий ризик, але, здається, вони, почувши шум, все ж таки вирішать, що це робітники. Тут вже декілька тижнів вищать всякі свердла, пилки і відбійні молотки. Їм і на думку не спаде, що в’язні можуть настільки знахабніти, що різатимуть дах пилкою. Принаймні зараз нічого кращого я не можу вигадати.

— Не хочу бути дуже прискіпливим, але в цій будівлі немає електрики,— пробурчав він.— її вимкнули на час ремонту. Єдина підключена розетка на стіні з боку двору. Довжини дроту вистачить, але розетка на зовнішній стіні.

— Я знаю. Одному з нас доведеться спуститися, вийти крізь двері, які ми виламали, і увіткнути дріт в розетку. Більше нічого не залишається.

— І хто ж із нас таке утне?

— Я.