Саботаж кохання

— Ні! Тільки не ти!

— Чому? — запитав херувимчик з янгольським виразом обличчя.

Я промовчала і рубала собі лід, уткнувши носа в землю.

Моя кохана поважно подалася геть, сповнена надії, що заробила один бал на свою користь.

Школа перетворювала війну на ще більшу душевну розрядку.

Війна існувала для того, щоб бити ворога, а отже, запобігала самознищенню.

Школа існувала для того, щоб квитатися із Союзниками.

Отже, війна існувала для асенізації агресивності — продукту секреції життя.

А школа існувала для асенізації агресивності, як таємниці війни.

Завдяки чому ми й були щасливі.

Проте справа Вернера занепокоїла лави дорослих.

Батьки Східної Німеччини повідомили батьків Союзних військ, що цього разу їхні діти зайшли надто далеко.

Оскільки вони не могли вимагати покарання для винуватців, то зажадали перемир'я. Без перемир'я вони пішли б на «дипломатичні репресії».

Наші батьки одразу ж визнали їхню правоту. Нам було соромно за них.

До наших генералів з'явилася каральна делегація дорослих. Дорослі посилалися на те, що холодна війна несумісна з нашою занадто палкою боротьбою. Слід негайно це припинити.

Обговоренню таке не підлягало. їжа, ліжка, транспорт були у руках батьків. Як ти не послухаєшся?

Проте нашим генералам не забракло духу підкреслити, що нам потрібен ворог.

— Навіщо?

— Та щоб воювати!

Ми ніяк не могли дійти тями: ну як можна зважитися на таке тавтологічне запитання?