Саботаж кохання

У Сань Лі Тхунь було дуже мало квітів і вони були огидні.

Але все одно, то були квіти.

Тепличні квіти гарні, як манекени. Але ж вони не пахнуть. Квіти з гетто видавалися хмизом. Одні були бридкі, як селянки, що вирушили до великого міста, інші — незугарні, як міські жінки на селі. Усі вони викликали багато сумнівів.

Але якщо встромити носа у їхній вінчик, якщо заплющити очі і заткнути вуха — хочеться ревти. Що ж там може бути таке у глибині цих найпосередніших квіток зі звичайним квітковим ароматом? Що ж там може таке хвилювати, звідки ця ностальгія за невідомими нам спогадами, за садками, яких ми ніколи не знали, за королівською красою, про яку ніколи й не чули? Чому це Культурна революція не заборонила квітам мати квітковий аромат?

У тіні квітучого гетто ми нарешті могли відновити війну.

То була поразка у всіх значеннях цього слова.

1972 року дорослі поклали початок нашій війні. Нам це було якось цілком байдуже.

Навесні 1975-го вони її зірвали. Нам це було огидно.

Тільки-но зійшов сніг, тільки-но ми покінчили з примусовими роботами, тільки-но в лютому екстазі відновили військові операції, як наші шоковані батьки з'явилися і почали буркотіти:

— А перемир'я?

— Ми ніколи й нічого не підписували.

— То вам конче потрібні підписи? Чудово. Ми візьмемося за це.

То був жах у стилі неперевершеного гротеску.

Батьки надрукували мирний договір так заплутано, як тільки хотіли.

Вони скликали генералів ворогуючих сторін за «стіл переговорів», де говорити було ні про що. Зачитали вголос тексти французькою та німецькою мовами: ми не зрозуміли жодного з них.

Ми мали право лише поставити підписи.

Милістю цього обопільного приниження, ми відчули до наших ворогів таку глибоку симпатію, якої ніколи не спостерігалось раніше. І, очевидно, це було взаємне почуття.

Здавалося, нудило навіть Вернера, через якого затіяли цю пародію з перемир'ям.

По закінченні цього опереточного підписання дорослі визнали, що буде гарним тоном виголосити тости з газованим лимонадом у бокалах. Вони виглядали задоволеними, умиротвореними, посміхалися. Секретар амба-сади Східної Німеччини, приязний обірваний арієць, проспівав пісеньку.

І саме отак, започаткувавши нашу війну, батьки взяли під свій контроль наш мир.