Розділ «Листи, заповіти, щоденники»

Страх кататися на санках з гір, острах, коли треба йти по слизькому снігу; невеличке оповідання, яке я сьогодні читав, знову викликало давно забуту, але завжди напохваті думку, чи не став причиною мого занепаду все ж таки лише божевільний егоїзм, страх за себе, і то страх не за високе «я», а страх за найзвичайнісінький свій буденний добробут — так ніби я сам послав із глибини свого єства месника (характерно: права рука не знає, що робить ліва). У моїй конторі все ще живуть сподіванням, що моє життя почнеться аж завтра, а я тим часом уже дійшов до краю.

19 лютого. Сподівання?

20 лютого. Непомітне життя. Помітні невдачі.

1 березня. «Річард III». Знепритомнів.

5 березня. Три дні в ліжку. Невеличне товариство біля ліжка. Поворот. Утеча. Цілковита поразка. Весь час замкнена в кімнатах світова історія.

6 березня. Знов поважний і стомлений.

7 березня. Вчора найгірший вечір, так, наче всьому настав край.

9 березня. Та це була лише втома, але сьогодні новий напад, аж піт на чолі виступив. А що, коли задихнешся сам? Що, коли внаслідок наполегливого спостереження за собою отвір, крізь який уливаєшся у світ, стане надто вузьким чи й узагалі зімкнеться? Часом я вже недалекий від цього. Річка, що тече навспак. Великою мірою це відбувається вже давно.

Скочити самому на коня того, хто нападає. Єдина можливість. Але скільки сили й спритності для цього потрібно! І як уже пізно!

Життя незайманого лісу. Заздрю щасливій, непогамовній природі, що працює все ж таки вочевидь з нужди (геть як я), проте завше виконує всі вимоги противника. Та ще й так легко, так мелодійно.

Колись, як у мене що-небудь боліло й біль ущухав, я був щасливий, тепер я відчуваю лише полегкість, але не покидає й гірке відчуття: «Знов усього лишень здоровий, тільки й того».

Десь чекає допомога, і погоничі завертають мене туди.

13 березня. Чисте почуття і ясне усвідомлення його джерела. Вигляд дітей, надто однієї дівчинки (рівна хода, короткі чорні коси) й другої (білява, невиразні риси, невиразна усмішка), підбадьорлива музика, маршова хода. Почуття людини, яку спостигло лихо, а тут трапилася допомога, але людина рада не тому, що її врятовано — її зовсім не врятовано, — а тому, що приходить нова молодь, надійна, ладна стати до бою, хоч і не знає, що її очікує, але те, що вона ні про що не здогадується, викликає в тих, хто її спостерігає, не почуття безнадії, а зачудування, втіху, сльози. Додається й ненависть до того, проти кого належить стати до бою (але це почуття, як мені здається, трохи юдейське).

4 квітня. Який довгий шлях від внутрішньої нужди до сцени, схожої на ту, що відбулась у дворі, і який короткий зворотний шлях. А позаяк тепер ти на батьківщині, звідси вже нікуди не дінешся.

6 квітня. Уже два дні передчуття, вчора напад, спокою не знаю й далі, страшна ворожа сила. Одна з причин: розмова з матір’ю, жарти з приводу майбутнього. Задуманий лист до Мілени.

Три ерінії. Втеча до гаю. Мілена.

10 квітня. П’ять провідних засад для пекла (у генетичній послідовності):

1. «За вікном те, що найгірше». Решта — янгольське, з цим треба відверто або, коли не згоден (таке буває частіше), мовчки погодитись.

2. «Ти маєш володіти кожною дівчиною!» — не по-дон-жуанському, а, як казав диявол, відповідно до «сексуального етикету».

3. «Цією дівчиною ти не маєш права володіти!» — а тому й не можеш. Небесна fata morgana в пеклі.