Розділ «Роман та уривки з романів»

— Ні, ні, — мовив K., — я вам тільки вдячний, вам особисто і всім, хто тут є.

І несподівано для всіх К. просто-таки крутнувся на місці й опинився перед жінкою в кріслі. Вона звернула на нього погляд синіх стомлених очей. Дитина спала в неї біля грудей.

— Хто ти? — спитав К.

І вона зі зневагою — хтозна, чи до К., чи до своїх власних слів — відповіла:

— Я служниця з замку.

Усе це тривало дуже недовго, вже наступної миті К. праворуч і ліворуч схопили двоє чоловіків і мовчки, наче іншого способу порозумітися не було, з усієї сили потягли до дверей. Старий чомусь дуже зрадів і заплескав у долоні. Прачка теж засміялася разом із дітьми, що раптом загаласували як скажені.

Скоро К. опинився в провулку. Чоловіки дивилися на нього з порога. Знов почав іти сніг, але стало начебто трохи ясніше. Бородань нетерпляче гукнув:

— Куди ви йтимете? Оце дорога до замку, а це в село.

К. не відповів йому, а спитав того другого, що, незважаючи на свою зверхність, здавався йому приступнішим:

— Хто ви такі? Кому мені дякувати за перепочинок?

— Я чинбар Лаземан, — відповів той. — А дякувати вам нікому не треба.

— Гаразд, — мовив K., — може, ми ще зустрінемося.

— Навряд, — сказав чоловік.

Тієї миті бородань підняв руку й гукнув:

— Добридень, Артуре, добридень, Єреміє!

К. обернувся: виходить, у цьому селі люди все ж таки виходили на вулицю! Дорогою від замку йшло двоє середніх на зріст юнаків, обидва дуже стрункі, в однаковому вбранні, яке щільно облягало їхнє тіло, і навіть на вроду дуже подібні. Юнаки були дуже смагляві, а гострі борідки мали такі чорні, що вони вирізнялися навіть на смаглявих обличчях. Хоч дорога була в заметах, вони йшли напрочуд швидко, в лад підіймаючи стрункі ноги.

— Що вас вигнало з дому в такий сніг? — крикнув бородань. Порозумітися з юнаками можна було тільки криком, так швидко, не зупиняючись, вони йшли.

— Справа! — сміючись, гукнули у відповідь вони.

— Де?

— У шинку!