Розділ «Семвел»

— І тобі, Семе, — відповів Скорботний Ед. — Але твій корабель не потоне, я цього певний. Тонуть лише ті, якими пливу я.

Джон спостерігав за возами.

— Коли я вперше побачив Йолю, — мовив він, — вона тулилася спиною до стіни Крастерового Дитинця. Тоненька темнава дівчинка з великим черевом. Вона щулилася і сахалася від Привида — той якраз попорався серед її кроликів. Гадаю, вона боялася, щоб вовк не розірвав їй живота і не з’їв дитину… але ж боятися варто було не вовка, так?

«Не вовка, — подумав Сем. — Головну небезпеку становив для неї Крастер — її власний батько.»

— Вона має більше мужності, ніж сама знає.

— Ти теж, Семе. Швидкої та безпечної вам подорожі. Подбай про маестра Аемона і про малого. — Джон посміхнувся дивною сумною посмішкою. — І вдягни каптура. У тебе в волоссі тануть сніжинки.