Розділ «Серсея»

Ніхто не дарував Серсеї таких втішних подарунків, відколи Санса Старк прибігла до неї з розповіддю про задуми князя Едарда. А ще втішніше було бачити, як зблідла мала Маргерія.

— Ваша мужність, пане Лорасе, аж подих мені перехопила, — відповіла Серсея. — Князю Буруне! Чи готовий зійти на воду якийсь із наших нових дромонів?

— «Прекрасна Серсея», ваша милосте. Швидкий корабель, і могутній, як королева, на честь якої його названо.

— Пречудово! Хай «Прекрасна Серсея» негайно понесе нашого Лицаря Квітів на Дракон-Камінь. Пане Лорасе, провід над військом ваш. Присягніться мені, що не повернетеся, доки Дракон-Камінь не належатиме Томенові.

— Присягаюся, ваша милосте.

Лицар підвівся на ноги. Серсея поцілувала його в обидві щоки, а потім і його сестру, і прошепотіла їй на вухо:

— Ви маєте відважного та шляхетного брата, люба моя.

Але Маргерія чи забула всі чемні слова з переляку, а чи мала нахабство забути про відповідь.

Лишалося ще кілька годин до світанку, коли Серсея вислизнула крізь королівські двері позаду Залізного Престолу. Пан Озмунд ішов попереду зі смолоскипом, Кайбурн крокував поруч. Пицель пирхав і відсапувався, намагаючись не загубитися позаду.

— З ласки вашої милості, — белькотів він, — юнаки такі зухвалі, думають лише про славу та битви, але не про небезпеки, що на них чигають. Пан Лорас… його задум загрожує погибеллю. Лізти на приступ мурів Дракон-Каменя…

— …це дуже сміливий вчинок.

— Сміливий, так, але…

— Не маю сумніву, наш Лицар Квітів першим видереться на мури.

«І можливо, першим загине.» Понівечений віспою байстрюк, якого Станіс лишив на чолі свого замку, був не бундючний турнірний жевжик, а загартований у війнах горлоріз. Коли буде на те божа ласка, він подарує панові Лорасу саме таку шляхетну смерть, якої той прагне. «Це якщо малий не потоне дорогою.» Минулої ночі знову лютував шторм, і лютував страшно — багато годин поспіль з неба лилися чорні водоспади. «Яка буде прикрість, — міркувала собі королева. — Адже потонути — це так пересічно. Пан Лорас жадає слави, як справжні чоловіки жадають жінок. Найменше, що він заслужив від богів — таку смерть, щоб про неї складали пісні.»

Та хай що станеться на Дракон-Камені, королева в кожному разі лишиться з перемогою. Якщо Лорас візьме замок, то буде болючий удар для Станіса, і Рожвин зможе відпливти на війну з залізняками. Якщо Лорас зазнає поразки, Серсея подбає, щоб саме він поніс левову частку вини. Ніщо не плямує звитяжця так прикро, як поразка. «І якщо йому випаде жереб повернутися на щиті, вкритим кров’ю та славою, пан Озней якраз буде поруч — розрадити горе його бідолашної сестри.»

Сміх більше не вдалося стримувати; він сам собою злетів з Серсеїних вуст і лунко покотився палатою.

— Ваша милосте? — заблимав очима великий маестер Пицель, роззявивши рота з подиву. — Чому… чому ви смієтеся?

— Чому? — змусила вона себе відповісти. — Щоб не заплакати. Мені аж серце крається від любові до нашого пана Лораса та захвату з його видатної мужності.

З цим вона й полишила великого маестра на зміїстих сходах. «Ця стара жаба давно пережила свою користь» — вирішила королева. Останнім часом Пицель тільки те й робив, що діймав її різноманітними запереченнями та засторогами. Вн насмілився опиратися навіть порозумінню, досягнутому королевою з верховним септоном. Коли Серсея наказала йому підготувати належні папери, Пицель вирячив на неї сльозаві каламутні очі й заходився белькотіти щось там про стародавню мертву історію. Королева мусила рішуче обірвати його просторікування.

— Дні короля Маегора скінчено, і дію його законів теж! — суворо та твердо мовила вона. — Настав день короля Томена і королеви Серсеї.