Розділ «Брієнна»

Він обернувся до септона Мерібальда.

— Маю надію, ви знайдете час відпустити нам гріхи. Відколи наскочники вбили старого септона Бенета, не було кому вислухати наші сповіді.

— Мабуть, знайду для вас трохи часу, — відповів Мерібальд. — Лишень сподіваюся, ви нагрішили цікавіше, ніж до минулої моєї з’яви. — Знизу підбрехнув Пес. — Чуєте? Навіть йому тоді було нудно.

Подрік Пейн виглядав здивованим.

— Я думав, тут нікому не можна розмовляти. Ну, не нікому. Братії. Іншим братам, крім вас.

— Нам дозволено порушувати мовчання при сповіді, — посміхнувся Старший Брат. — Важко розповідати про гріхи, мекаючи й теліпаючи головою.

— То септ у Солепанві спалили? — запитав Гайл Добич.

Усмішка Старшого Брата зникла.

— У Солепанві спалили геть усе, крім замку. Бо лише його муровано з каміння. Та містечку з тієї купи каменів стільки ж зиску, як зі старої гнилої шкури. Мені випало лікувати людей, що вижили. Рибалки перевезли їх через затоку, коли пожежі згасли, і вони нарешті завважили за безпечне висадитися на берег. Одну бідолашну жінку зґвалтували з півтора десятки разів, а груди їй… ви, панно, носите чоловічу кольчугу, і я не рятуватиму ваші вуха від жахіть… груди їй було подерто, пожовано і поїдено, мов зубами хижого звіра. Я зробив для неї, що зміг, хоча і не досить. Коли вона лежала при смерті, то проклинала найгірше не тих, хто її ґвалтував, і не те чудовисько, яке жерло її живу плоть — а пана Кінсея Човнара, котрий замкнув браму, щойно розбійники ввійшли до міста, і відсидівся за кам’яними мурами, поки його піддані гинули у муках.

— Пан Кінсей вже старий, — примирливо мовив септон Мерібальд. — Його сини та зяті далеко звідси або й на тому світі, онуки ще малі, до того ж є дві доньки. Що він міг зробити сам проти зграї горлорізів?

«Міг спробувати захистити людей, — подумала Брієнна. — Міг загинути з честю. Старий чи молодий, а правдивий лицар пам’ятає обітниці. Обітниці захищати слабших хоча б і за ціну власного життя.»

— Кажете мудро і доречно, — звернувся Старший Брат до септона Мерібальда. — Коли переїдете до Солепанви, пан Кінсей напевне попросить вас пробачити йому гріхи. Я радий, що ви тут і зможете дарувати йому прощення. Бо я не зміг.

Він відставив кухоль з плавникового дерева і підвівся.

— Скоро дзвонитимуть до вечері. Чи не підете, друзі, до септу зі мною — помолитися про душі добрих людей Солепанви? А потім сядемо зломити хліба та поділити трунок і частунок.

— Радо підемо, — відповів Мерібальд. Пес гавкнув.

Вечеря у септрії видалася Брієнні чи не найчудернацькішою з тих, що вона їла, проте зовсім не відразливою. Страви були прості, але смачні й поживні. Подали паляниці хрусткого хліба, ще теплі з печі, грудки свіжозбитого масла, мед з власних вуликів септрію, а головне — густу юшку з крабів, скойок та трьох різновидів риби. Септон Мерібальд і пан Гайл перехилили по чарі меду, звареного братами, і проголосили його неперевершеним; Брієнна з Подріком вдовольнилися солодким сидром. Не була вечеря також ані мовчазною, ані похмурою. Перед тим, як подали страви, Мерібальд прочитав молитву; поки братія їла за чотирма довгими столами на кобильницях, один з тутешніх мешканців грав на високій арфі, наповнюючи трапезну тихим солодким наспівом. Коли ж Старший Брат відпустив музику попоїсти, брат Нарберт з іншим паламарем по черзі прочитали з «Семикутної зірки».

Врешті-решт читання скінчилося, страви прибрали послушники, чий обов’язок полягав у служінні старшим. Більшість із них були Подрікового віку або молодші, та стрічалися і дорослі чоловіки. Був там і здоровань-гробокопач, стрінутий ними на пагорбі — він ходив незграбною ходою каліки, припадаючи на одну ногу. Коли трапезна спорожніла, Старший Брат попрохав Нарберта провести Подріка та пана Гайла до солом’яників у братській спочивальні.

— Сподіваюся, ви не заперечуєте поділити спільну келію? Вона невеличка, та ви знайдете там усі вигоди.

— Я хочу лишитися з моїм паном, — буркнув Подрік. — Тобто пані.

— Ваші стосунки з панною Брієнною в інших місцях — то між вами і Седмицею, — мовив брат Нарберт, — але на Упокої жінки з чоловіками не сплять під одним дахом, якщо не поєднані шлюбом.