Розділ «Хайме»

«Ну скажи ж. Кажи!»

— Ніколи не проливав сім’я у її… в її…

— …ступку? — перепитав Хайме.

— …черево, — скінчив Лансель. — Якщо не проливаєшся усередину, то не є зрада. Я подарував королеві розраду по смерті короля. Ти сидів у полоні, твій батько воював у полі, а брат… вона його боялася, і то недарма. Він змусив мене зрадити її.

— Та невже? — «Лансель, і пан Озмунд, і скільки їх іще? Чи жартував Тиріон хоч про Місячка?» — А ти її примусив?

— Ні! Я кохав її. Хотів захистити понад усе в світі.

«Тобто хотів стати мною.» Примарні пальці засвербіли. Того дня, коли сестра прийшла до нього в Башту Білих Мечів, вона спершу благала його відкинути обітниці, а після відмови сміялася і зізналася, що брехала йому тисячу разів. Хайме тоді подумав, що то була незграбна спроба зробити йому боляче, як він робив їй. «Але то була, напевне, єдина правда, що я від неї чув.»

— Не думай погано про королеву! — благав його Лансель. — Адже плоть слабка, брате Хайме. Від нашого гріха не вродилося велике зло. Не вродилося жодного… байстрюка.

— Та вже ж. Байстрюків рідко нагулюють ззовні черева.

Йому стало цікаво, що скаже брат у перших, якщо він зізнається у власних гріхах — у тих трьох зрадах, які Серсея назвала Джофрі, Томеном та Мирцелою.

— Я сердився на її милість після битви, але верховний септон сказав, що я мушу їй пробачити.

— То ти сповідав свої гріхи його пресвятості, так?

— Пресвятий молився за мене, коли я лежав поранений. Він був доброю людиною.

«А став мертвою людиною. І не почув музику дзвонів, що вигравали за ним.» Хайме спитав себе, чи розуміє Лансель, які наслідки породив своїми зізнаннями.

— Ланселю… який же ти клятий йолоп, хай тобі грець.

— Ти не помиляєшся, — відповів Лансель, — але мої дурощі вже позаду, брате лицарю. Я просив Вишнього Батька вказати мені шлях, і він вказав. Я відмовляюся від господарства і від дружини. Якщо Твердокамінь хоче їх собі, хай забирає. Вранці я вирушаю до Король-Берега і присягаю на мечі новому верховному септонові та Седмиці. Я маю намір скласти обітниці й вступити до лав Синів Воїна.

Хайме здалося, що малий верзе якусь маячню.

— Але Синів Воїна заборонили і розігнали мало не триста років тому.

— Новий верховний септон відродив їх. Він вислав заклик до всіх гідних лицарів принести свої життя та мечі на службу Седмиці. Бідолахи також відновлюються в правах.

— Навіщо Залізному Престолові таке дозволяти?